fbpx

Мій чоловік залишився працювати в Києві, бо у нього зараз важливий прибутковий проект, а у мене якраз відпустка. Тому я з дитиною поїхала до свекрухи на Прикарпаття, щоб вона не була сама на Великдень – свекор пів року тому полинув на небеса. Так от, з цією її картоплею, вікнами, килимами, клумбами я так виснажилася, що вже й пасок не хочу ніяких, а це ж завтра і післязавтра вона не відстане, навіть прогулятися з дитиною нема коли. І тут подруга покликала мене з малим в Буковель на ці вихідні, я дала згоду – хочу втекти і відпочити нормально з дитиною, а чоловік і його мама ультиматум ставлять – маю сидіти у свекрухи

Ми молода родина, живемо у Києві. Тут ми з Мирославом навчалися в університетах, познайомилися і поєднали долі. Сама ж я з Полтавщини, а Мирослав з Прикарпаття.

Зараз ми маємо власну двокімнатну квартиру і дві машини, у мене і в чоловіка. Це не бозна що, але враховуючи, що ми на все заробили самі, вважаю, що це достойний рівень на сьогоднішній день. Працюємо і виховуємо 7-річного синочка Захара.

Мої батьки крім мають двох менших дітей, тому нам допомагати у них немає особливої можливості. Мирослав мій зі звичайної родини – його батьки з карпатського райцентру і на життя в основному заробляли працею на землі. Мій чоловік у них – єдина пізня дитина, свекруха народила майже в 40 років, тому зараз мама чоловіка вже літня людина.

З батьками з обох сторін ми спілкуємося рівно, з повагою і добром. Щоправда, у Мирослава тепер залишилася сама мама, тому ми стараємося відвідувати Катерину Василівну частіше.

Отже, а тепер до діла. Я людина не сільська, в селі ніколи не жила і важко на землі не працювала. Ми з родиною завжди жили в трикімнатній квартирі, мама навчила мене й сестер прибирати. готувати прості і смачні страви. але фізично. як це звикли люди в селі. я ніколи особливо не працювала.

І от наближається великдень. Мама чоловіка часто нам дзвонить і жаліється на самотність, запрошує до себе на свята. Ми подумали і вирішили не залишати Катерину Василівну саму у великодні дні, хоча нам довелося заради цього відмовитися від святкування Великодня разом своєю родиною.

Мій чоловік залишився працювати в Києві, бо у нього зараз важливий прибутковий проект, а у мене якраз відпустка. Тому я з дитиною поїхала до свекрухи на Прикарпаття, щоб вона не була сама на Великдень – свекор пів року тому полинув на небеса, як я вже сказала.

Звичайно, я планувала допомогти Катерині Василівні у підготовці до свят, щось прибрати і таке інше, але ж і відпочити хотілося, провести час з дитиною на природі, біля річки, в горах, поїхати на якісь екскурсії тощо. але не вийшло від слова зовсім.

Вже тиждень ми тут, мені і в гору поглянути нема вільної хвилинки. З цією її картоплею, яку ми кілька днів садили зі свекрухою, вікнами, килимами, клумбами я так виснажилася, що вже й пасок не хочу ніяких, а це ж завтра і післязавтра вона не відстане, навіть прогулятися з дитиною нема коли.

І тут вчора мене подруга покликала мене з малим в Буковель на ці вихідні. Світлана приїхала з двома дітьми, а її мама. яка теж мала їхати, не змогла, тому в готелі ї місце для мене з Захаром.

Я дала згоду, бо дуже втомилася і хочу втекти і відпочити нормально з дитиною, навіть пасок не хочу свекрушиних і пекти їх в суботу також.

Але виникла суперечка, коли я про це сказала  Мирославу і Катерині Василівні. Чоловік і його мама ультиматум ставлять – маю сидіти у свекрухи на Великдень, як і було задумано. А я не хочу! Хіба я не маю права провести з дитиною свято, як хочеться мені?

Я тиждень садила картоплю, вигрібала клумби, вибивала і чистила килими, садила картоплю – робила все те, що я не люблю, але я розуміла, що мушу допомогти мамі чоловіка.

А тепер – вибачте, хоче подарувати собі відпочинок. Та конфлікту в сім’ї, якщо я поїду (а маю їхати завтра рано зранку) – не уникнути. І що робити? Як би ви вчинили на моєму місці? Всім дякую за поради і світлого Великодня!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page