fbpx

Мій дідусь у 90-х зробив серйозний капітал. У нас були будинки, квартири, земля, бізнес, кілька разів на рік їздили на канікули до Нью-Йорка, де витрачали тисячі доларів. Але згодом діда не стало. А мій батько, його два брати та дві сестри почали ділити майно. Заміж вийшла за простого, хоч і дуже привабливого хлопця. Нам ледве вдавалося нашкребти грошей, щоб платити за однокімнатну квартиру. Почав рости животик

Мій дідусь у 90-х зробив серйозний капітал. У нас були будинки, квартири, земля, бізнес. У дитячі роки я отримувала будь-які іграшки, які могла побажати, і навіть не замислювалася, звідки беруться гроші. Думала, що всі живуть так.

З братом і сестрою ми ходили до елітної школи, кілька разів на рік їздили на канікули до Нью-Йорка, де витрачали тисячі доларів. Потім все звалилося. Ми втратили все і змушені були звикати до нового способу життя.

Але згодом діда не стало. А мій батько, його два брати та дві сестри почали ділити майно. Вони так розійшлися, що від спадку мало що залишилося.

Батько намагався розпочати власний бізнес, але в нього нічого не вийшло. Прогорів і залишився у боргах. Згодом пішов працювати водієм, а мати знайшла роботу продавця.

Їм було важко, але вони намагалися вкладатись у мою освіту, як могли. Вони постійно говорили, що їхньою головною помилкою в житті було те, що вони не стали здобувати освіту свого часу. Просто не хотіли вчитися, вони думали “А навіщо? А в нас і так все є”.

Нам довелося навчитися керувати автомобілем, адже на лімузині нас більше не катали. Довелося навчитися готувати, адже вечері у гарних ресторанах нам стали не по кишені. Виявилося, що ми не вміємо робити багато речей, які добре знайомі всім іншим людям.

Звичайно, я не скаржусь, що моя сім’я була забезпеченою. Але, гадаю, було б краще жити у сім’ї середнього достатку. Тоді я б тверезо дивилася на світ. Адже коли тобі доступне все найдорожче, важко розумно вибирати речі, виходячи з їхньої адекватної ціни.

Було дивно і незрозуміло, що ще вчора я могла отримати будь-яку іграшку, просто моргнувши віями, а сьогодні мені батьки не купують навіть жуйку, бо не можуть собі цього дозволити.

Коли мені давали гроші на продукти, а я заразом купувала якусь дрібницю, то не могла зрозуміти, чому мене сварять. Я витратила лише кілька гривень, що в цьому такого? Адже ще недавно мені легко купували Барбі, яка коштувала раз на 10 дорожче.

Так ось, як я вже сказала, я з досить забезпеченої сім’ї, але заміж вийшла за простого, хоч і дуже привабливого хлопця. Нам ледве вдавалося нашкребти грошей, щоб платити за однокімнатну квартиру, а для побачень-прогулянок щоразу обирали парк. Просто тому, що безкоштовно.

Було непросто, коли в мене почав рости животик, адже у шафі було лише дві футболки для майбутніх мам. Та й уживані книжки для навчання було непросто діставати. А чекати автобус у липневу спеку взагалі виявилося ще тим випробуванням.

Після будинку з 8 спальнями, площа якого складала майже 1000 квадратних метрів, я переїхала в квартиру розміром із мою стару шафу. Раніше я навіть не думала, скільки в мене грошей. А тепер мені доводилося самій платити за газ та воду, і коштів не завжди вистачало навіть на їжу.

Я пройшла через ті лихоліття.

Але щоразу, коли я хотіла здатися, заплакати та зателефонувати батькам, я нагадувала собі, що гроші для щастя мені не потрібні.

Дивно, але це працювало. Згодом ми з Сашком стали на ноги, почали пристойно заробляти та забезпечувати себе. Тепер я впевнена, що ми можемо впоратися з будь-якими випробуваннями, поки ми разом і поки любимо один одного.

Згодом все налагодилося, я повернула частину дідового бізнесу. Тепер у нас з чоловіком є будинок та гарна машина. Але я дуже ціную все, що маю. І більше не буду нічого сприймати як належне.

Миру всім і цінуйте те, що маєте!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page