fbpx
життєві історії
Мій дядько Віктор не набув права спадкування після бабусі і дідуся. – Мені нічого не треба, я маю квартиру, дітям своїм залишу. А тебе бабуся з пелюшок виховала, живи, не хвилюйся! У вуйка залишився син, вже не маленький – йому 24 роки. Ігор благополучно одружений, дружині мого двоюрідного брата, Аліні, за 30. І у неї є дитина, 9-річний Максим. – Продавай квартиру, віддавай нам гроші, ми хочемо подорожувати! Мене охопив розпач. Так би вони й ходили навкруги, якби одного разу не зустрілися у мене на порозі

– Продавай квартиру, віддавай нам гроші, ми хочемо подорожувати!

Мій дядько не набув права спадкування після бабусі і дідусі.

– Мені нічого не треба, я маю квартиру, дітям своїм залишу. А тебе бабуся з пелюшок виховала, живи, не хвилюйся!

Мені тоді 19 було. Дядько мені допоміг, чим зміг, підтримав мене, щоб я продовжувала вчитися, а не йшла працювати в такому віці. Кілька років він, в таємниці від своєї сім’ї, допомагав мені фінансово. Дядьку я дуже вдячна за все, що він для мене зробив.

Я вийшла заміж, у мене є діти. Ми з чоловіком живемо в квартирі, яка залишилася мені від бабусі і дідуся.

Квартиру чоловіка ми здаємо в оренду. На гроші з оренди за квартиру чоловіка ми виплачуємо іпотеку. Іпотеку ми взяли з прицілом – кожній дитині по квартирі, для старту в житті.

Нещодавно мого улюбленого дядька не стало. Я дала його дружині, тітці Дуні, гроші на проводи дядька. На згадку про те добро, що зробив для мене вуйко, я взяла на себе всю оплату повністю.

У вуйка залишився син, вже не маленький – йому 24 роки. Ігор благополучно одружений, дружині мого двоюрідного брата, Аліні, за 30. І у неї є дитина, 9-річний Максим. Вони жили орендованому житлі – дядько не схвалював шлюб сина і останні кілька років вони практично не спілкувалися. Кілька місяців тому Аліна і Ігор переїхали до тітки Дуні.

Після того, як дядька не стало, його родичі згадали про те, що квартира моєї бабусі мала поділитися навпіл між мною і дядьком!

За життя дядька ніхто і не заїкався про те, що дядько неправильно вчинив, відмовившись від спадщини на мою користь. А зараз вони вирішили «відновити справедливість».

Спочатку тітка Дуня і Аліна просто зачастили до нас в гості. Вони заздрісно оглядали квартиру. Тітка Євдокія прицмокувала язиком:

– Не розумію, як Вітька міг від таких хором відмовитися!

Я у відповідь на подібні фрази акуратно переводила розмову на іншу тему. Мені було дуже неприємно, що дії дорослого благородного чоловіка ставлять під сумнів тільки після того, як його не стало. І, до того ж, його найрідніші люди.

– Так, нам би з Ігорем хоч однушку, але свою! Не в образу Вам, Євдокіє Іванівно, у Вас добре живеться, і Максимка Ви любите. Але окрема квартира – є окрема квартира! – вторила тітці Аліна.

Потім вони стали ходити по одній. І кожна тягнула ковдру на себе:

– Ти не думай бабину квартиру розмінювати і Аліні гроші давати! Профукає! Знайшов син собі на голову. І старша, ще й з дитиною. Народжувати відмовляється, а Ігорьку потрібна своя дитина! – втирала мені тітка Дуня.

– Ти маму Ігоря не слухай, маразм у неї. Жити з нею – неможливо. А куди ми? Знову по чужих квартирах? Та з Максимком? Свій кут нам треба, тоді вже і про спільну дитину можна говорити, – по секрету скаржилася Аліна.

Так би вони й ходили навкруги, якби одного разу не зустрілися у мене на порозі.

Тітка Дуня виходила з квартири, а Аліна збиралася постукати в двері. Вони зустрілися, оглянули одна одну уважними поглядами і почали сварку.

– Ти що сюди ходиш? Теж на квартиру губу розкатала? Шиша тобі! Мені все дістанеться, ні копійки ти від нашої сім’ї не побачиш! – кричала тітка Євдокія на свою невістку.

– Зараз же! Мені Люда вже обіцяла! Вона квартиру продасть і гроші нам з Ігорем віддасть! Тому скоро ми з Ігорем подорожувати поїдемо на ці гроші! – волала Аліна.

– Кхе-кхе! Я взагалі нічого продавати не збираюся! З чого ви обидві це взяли? – втрутилася я.

І жінки вже об’єдналися проти спільного ворога:

– Ти зобов’язана! Це Вітька лопухом був, а ти мусиш вчинити по справедливості! У тебе квартир – хоч п’ятою точкою дуй! – кричала тітка Дуня.

– Продавай квартиру, віддавай гроші, ми хочемо подорожувати! – не відставала Аліна від моєї тітоньки.

…Я зачинила двері і закрилася від цих куропаток, хіба мало що. Вони на мене образилися і ходять тепер всім розповідають, яка я скупа, і як я їх кинула на половину квартири.

А я не звертаю на них ніякої уваги – я вважаю, що нічого нікому не повинна. А вуйко Віктор тоді вчинив, як йому підказала совість.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page