Взяла стареньку маму жити до себе на свою голову, краще би цього не робила, чесне слово! Почалися “ягідки”.
Мій Максим заробляє добрі гроші, тому ми з дітьми живемо досить непогано. У нас трикімнатна квартира поруч із центром Вінниці, є дві автівки, дача. Я йому за це дуже вдячна, хоча саме через його роботу ми бачимося за дуже ненормованим графіком, кілька днів він може не виходити з квартири, а потім виїхати у відрядження на весь тиждень.
Але я розуміла, на що йшла. І роль домогосподарки мене повністю влаштовує. Сучасна техніка дуже економить час, полегшуючи життя. Тож ми з дітьми встигаємо багато гуляти, ходити на виставки, просто добре та весело проводити час. А якщо я і не встигну приготувати вечерю, служба доставки спішить на допомогу. Головне – знати, до кого звернутися.
А от мама в мене живе за містом, сама. Їй уже за 70, і, повірте, я як єдина дочка все розумію, їй вже самій важко. Раніше ми часто заходили до неї з чоловіком і дітьми. Привозили гостинці, продукти, якісь ліки. Але через постійну зайнятість чоловіка я втомилася просити його жертвувати вільним часом, щоб поїхати до моєї мами в гості.
Сама я на жаль водити не вмію, тому наші візити до мами стали все рідшими й рідшими. Але свою маму я не забула і, обговоривши все з чоловіком, вирішила перевезти її жити до нас, у місто. Онуки люблять маму. Чоловік також поважає. Крім того, вона досить добре себе почуває, тому це нікому не мало бути в тягар.
Я до того, шо якщо вона там, у селі, може себе обслужити і потурбуватися, то тут, коли поруч є я і всі потрібні гаджети, її життя стало б тільки комфортнішим. Такі принаймні в мене були думки, коли я приймала рішення забрати до нас маму. Але життя показало, що насправді все не так просто.
Отже мама переїхала до нас. Ми виділили їй кімнату, з якої вона спочатку зовсім не виходила. Великий телевізор, море каналів, передачі й фільми на всі смаки. Готувала я, і все, як мама любить. Ситна домашня кухня, ніяких заморських продуктів максимально просто і смачно.
Я трохи хвилювалася, що мої домашні таких простих страв не схочуть, але борщ, голубці та вареники сподобалися навіть дітям, не кажучи вже про чоловіка. Він ще й розхвалювати мене почав, і це було дуже приємно.
Але потім, коли мама трохи обжилася, її ставлення до мене стало інакшим. По-перше, у своїй кімнаті вона змінила все так, як вважала за потрібне. Потім взялася кухню і навіть за ванну. Я не просила її прибирати або мити посуд. Але вона навіщось переставила всю побутову хімію з одного місця на інше, склала кухонні рушники туди, де я сама їх ніколи не знайшла б. І я так і не зрозуміла, навіщо.
Приправи, цукор та інші спеції вона дістала з верхньої полиці і переставила на стіл. Ні, я все розумію, там багато місця. Але каву з цукром із усієї родини п’є лише чоловік. Гострий перець теж вживає лише він. Тому всі ці продукти стояли зверху. Максим високий, дістане собі сам. А ми з мамою низенькі та й взагалі, кухню я підбирала під себе, щоб було зручно.
З ванною кімнатою вийшло те саме. Перестановка на мамин смак не оминула її. І я розумію, якщо ти хочеш особисте місце для мила, гігієнічних речей, зубної щітки. Але засіб від засмічення труб. Він чим тобі заважав?!
Але й на цьому не закінчилося, почалися “ягідки”. Мама почала критикувати мене, адже я мало займалася домашніми справами. У її розумінні у мене не мало бути зайвого часу, тим більше, що я ще й сама мати двох дітей.
Якщо готує мультиварка, то це її заслуга, а не моя. Я маю лише крутитися на кухні і весь час щось мити, варити чи чистити. А тут, бачите, навіть чайник сам вимикається, коли закипить. Як це так?! Хіба може бути в заміжньої жінки, матері час не себе? На хобі, спорт, косметолога? Маму все дуже дратує.
Стосовно дітей я теж не права. Занадто багато часу ми проводимо разом. А діти мають навчатися у школі,, а вдома робити уроки і допомагати дорослим. Усі мої слова про саморозвиток та інше для мами порожній звук. Просто надумана вода, щоб позбавити її онуків самостійності. Добре хоч не змусила мене піти і вчити з ними уроки, як це було колись.
Це все тривало близько двох місяців, і це я ще дуже терпляча. Спершу я думала, що так на неї впливає місто. Тому й не хотіла, щоб мама сиділа в чотирьох стінах. Показувала визначні пам’ятки, розповідала, що тут у нас показують, що взагалі відбувається цікавого в місті.
Але її це зовсім не цікавило. Тоді я запитала, може, вона нудьгує за подругами з села і хоче поїхати до них у гості? Але мама відповіла: “Чого я там не бачила, у них все по-старому”.
І, зрештою, я не витримала і запропонувала мамі повернутися додому. Може, там їй добре і вона не буде так метушитися. І мама з неприхованим задоволенням погодилася. І нам із чоловіком довелося відвезти її назад. Ми завантажили повну машину їжі, води та всього, що було треба.
Тепер п отелефону у мами завжди радісний і веселий голос. Вона охоче зі мною спілкується і не забуває цікавитись, як там зять та її онуки. Я не розумію, звідки це у неї з’явилося в характері. Вона ж розумна, доросла жінка. Але чому в моєму будинку мама почала поводитися як примхлива дитина? Невже присутність нашої родини так її втомлювала? Чи, може, річ тільки в мені?
Я не знаходжу відповідей на ці запитаня, це гризе мене, робить всередині якусь порожнечу. Сподіваюся, у селі вона справді почувається у своїй тарілці, їй добре й вона щаслива. Адже якщо що, ми завжди із задоволенням приймемо маму назад. Головне – її власне бажання жити з нами разом, а не робити капості.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.