fbpx
життєві історії
Мій Петро не знає де на нашій кухні ложки лежать. Все життя я його балувала: борщі, вареники – все під ніс. А тут сталася у нашій сім’ї радісна подія. У дочки народилася перша дитинка. Ну хто ж ще допоможе краще, і рідна бабуся! Живуть діти в п’ятдесяти кілометрах від нашого містечка. А пробула я там три тижні. Прибувши додому не впізнала власного чоловіка: схуд, змарнів, зате є один дуже важливий “плюс” з цієї поїздки

Мій Петро не знає де на нашій кухні ложки лежать. Все життя я його балувала: борщі, вареники – все під ніс. А тут сталася у нашій сім’ї радісна подія. У дочки народилася перша дитинка. Ну хто ж ще допоможе краще, і рідна бабуся! Живуть діти в п’ятдесяти кілометрах від нашого містечка. А пробула я там три тижні. Прибувши додому не впізнала власного чоловіка: схуд, змарнів, зате є один дуже важливий “плюс” з цієї поїздки.

Прожили разом чоловік з дружиною близько 30 років. І непогано так жили – двох дітей виростили, вивчили. Діти в інше місто, побільше, жити поїхали.

Главою сімейства завжди вважалася Іванка. Якось так вийшло, що вона вирішувала все – і які шпалери в будинку поклеїти, які меблі придбати.

Сімейний бюджет теж в її руках – навіть на “пінне” Петро у дружини грошей просив. Але і зарплату всю їй віддавав, до копієчки.

І весь одяг, чоловікові в тому числі, вибирала теж Іванка – він не знає своїх розмірів, крім взуття. І то, напевно, тільки тому запам’ятав, що в магазині чув, що дружина питала.

До речі, цікаво, що багато чоловіків розміру шкарпеток не знають – ось запитайте самі, далеко не кожен відповість. Зате дружини напам’ять – хоч сорочки, хоч светри, хоч шкарпетки. І свої, і чоловіка, і дітей – розбуди серед ночі, відкарбує.

Петро міг мовчки сидіти на кухні за столом і не їсти. Ложку близько тарілки не поклали. Іванка завжди ложку подавала, він, мабуть, і не знав, де що лежить.

Якийсь непристосований, скажете? Але це стосувалося тільки вдома – на роботі його цінували як вмілого майстра.

Іванка медик, тому на пенсію раніше вийшла. З’явився перший онук у дочки. І поїхала бабуся допомогти управлятися з дитиною. Петро вдома один залишився.

Як його на роботі шкодували! В кінці першого тижня відсутності дружини він зумів отруївся. Виявляється, варив пельмені – шкода ж бульйон, наваристий вийшов. Вирішив на ньому на наступний день макарони зварити. Зварив.

Та тільки не знав, що на ніч треба прибирати продукти, і бульйон в тому числі, в холодильник. Ось і попався. Через тиждень подібне повторилося…

Іванки не було три тижні. До її приїзду він схуд кілограмів на 4-5.

І перша зміна, яку було помічено – не треба було ложку більше подавати. З цим сам став управлятися.

Уявляєте – 30 років не міг, а за 3 тижні навчився! Недарма кажуть, що голод не тітка… Іванка зараз жартує, що готова виїхати на пару місяців – щоб Петро ще й суп навчився варити.

І напевно знову поїде – з онуком поняньчитися. Цікаво, як знову чоловік відсутність дружини перенесе?

Ось так і балуємо самі чоловіків, не помічаючи того…

А як ваші? Справляються з тою ж “ложкою”?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page