Мій шлюб – помилка молодості, яку тепер не змінити. У мене є двоє дітей, дочка і син. Втіху знаходжу в них, я дуже люблю своїх дітей. Стерпиться-злюбиться, так завжди відповідали мої батьки. Але нічого не стерпиться і не злюбиться. Я його досі не люблю, попри всі його прекрасні якості. Просто не люблю і все. У мене тепер є інший, але як його забрати у дружини?
Мій шлюб – помилка молодості, яку тепер не змінити.
У мене є двоє дітей, дочка і син. Втіху знаходжу в них, я дуже люблю своїх дітей. Іноді думаю і боюся наврочити біду на своїх дітей своїм нескінченним незадоволеним ниттям. Просто мені буває так самотньо, душевна туга не дає спокою. Тоді я думаю, що мої проблеми – це просто квіточки. Є люди, у яких хворі діти, рідні, є люди, у яких реальні проблеми в житті. А що я? Я просто егоїстка, яка весь час думає про себе кохану.
Я та егоїстка, яка хоче, щоб її любили, обіймали, дивилися в очі і говорили слова про кохання.
Я втомилася жити з не коханим. Чоловіка ніколи не любила, але поважаю. Хороша він людина. Дітей дуже любить. Для нього наші діти – це сенс його життя. Він може годинами сидіти і з ними грати, готує для них якісь страви. Діти для нього – це все. Ми за ними як за кам’яною стіною. Все для нас, для дітей.
Напевно, запитаєте, що тобі ще треба? Любові. Я хочу кохати і бути коханою. З чоловіком у нас просто сусідські відносини, просто живемо разом і все.
Батьки після університету хотіли видати мене заміж і щоб скоріше, щоб не засиділася в дівках. А я, як слухняна дівчина, покірно вийшла заміж за того, кого мені знайшли батьки. Без любові, без жодних почуттів. Просто щоб порадувати батьків. І ніколи не замислювалася, а моя це людина, уживемся ми з ним разом? Все було як в тумані.
З того часу пройшло 8 років. Скільки разів хотіла піти, коли ще не було дітей, але ні, не змогла. Мама питала про його недоліки, коли я їй говорила, що хочу розлучитися. І я не могла перерахувати недоліки чоловіка: без шкідливих звичок, вірний, хороша робота, все – в будинок. А як же кохання? Стерпиться-злюбиться, так завжди відповідали мої батьки. Але нічого не стерпиться і не злюбиться. Я його досі не люблю. Просто не люблю і все.
Чоловік теж мене не любить, але намагається це приховувати від оточуючих. Я це знаю і відчуваю. І тепер ми живемо ось так. Заради сім’ї, заради дітей, заради наших рідних. І всі рідні і друзі думають, що у нас така неземна любов.
Я ніколи не зраджувала чоловікові. Але недавно зробила велику помилку. У соціальних мережах стала листуватися з чоловіком, він одружений. Щось на мене найшло. Ми листувалися кілька тижнів, спілкуючись з ним, я відчула себе бажаною, може, навіть коханою. Він писав мені ласкаві листи, перечитувала їх по сто разів. Це листування дарувало мені якесь задоволення. Потім ми кілька разів зустрілися на каву.
Але потім його дружина випадково прочитала нашу переписку і написала мені у досить грубій формі, щоб я більше ніколи не писала йому.
А я не можу відмовити собі у цьму спілкуванні, адже я нарешті відчула себе щасливою! Хіба б він спілкувався зі мною, якби йомиу було добре з дружиною? Ми дві самотні душі, що заблукали, а тепер знайшли одне одного.
Я завжди була порядною, ніколи не дозволяла собі подібного. Що мені робити? Як бути? Нелюбов довела мене до такого стану. І дуже хочу забрати Максима у дружини і бути з ним щасливою всю решту життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
