fbpx

Мій свекор чудова людина, але не на стільки, щоб жити з ним під одним дахом решту життя. Та останній його візит з чемоданом в руках нас з чоловіком спантеличив. Навіть не знаю, як би ми зреагували, якби не наш син Петрик, який обожнює дідуся. Мені знадобився час, щоб зрозуміти, як втихомирити “бурю” в його сім’ї. І ви знаєте, було не легко, але таки ми їх зі свекрухою помирили

Я прекрасно знала, що свекор незадоволений своїм шлюбом. Але коли він вирішив переїхати до нас, це було для мене занадто. Мені потрібно було зрозуміти, що з цим робити.

– Ми розлучаємось! – вигукував мій свекор, ставлячи свіжоспечений, ще гарячий сирник на кухонну плиту. Я посміхнулася про себе, намагаючись пригадати, скільки разів він приходив поскаржитися на свою дружину та принести одну зі своїх кулінарних страв.

Мій свекор любив готувати. Робота на кухні допомагала йому знімати стрес, тому після кожної “бурі” з другою половинкою він чаклував над смачною стравою з м’яса або тортом. Але сама свекруха відмовлялася їсти, очевидно, зі злості.

– Я кажу тобі, Марічко, цього разу це не жарт. Я не повернуся до неї, навіть якщо вона благатиме мене на колінах. У мене в чемодані все необхідне, і якщо дозволите, я залишуся з вами на деякий час… Допоможу з Петриком, полагоджу паркан і диван у вітальні. Я справді можу вписатися… – додав він, намагаючись усміхнутися.

Мій чоловік Денис щойно зайшов на кухню з чотирирічним Петриком, який тільки прокинувся. Не встигли ми зреагувати, як наш син розреготався і простягнув до дідуся руки. Він схопив онука і відразу зник з ним. Ми довго стояли приголомшені.

Першим заговорив Денис.

– Ми переїхали від твоїх батьків у наш ледве добудований будинок, щоб тепер мій батько сидів у нас на шиї, – прошепотів він, беручи великий шматок сирнику.

Насправді свекор мені сподобався з першої хвилини за його веселий характер і працьовитість. Я була вдячна йому за наполегливість, з якою він допомагав нам будувати будинок і приводити до ладу сад. Безсумнівно, ми заощадили багато грошей завдяки його теслярським і сантехнічним навичкам і його контактам у будівельній галузі.

Мій чоловік робив перекази лише на ті рахунки, які показав йому батько, і невтомно працював, щоб ми могли провести Різдво у своєму домі. Ось чому я не протестувала, коли, незважаючи на заперечення Дениса, мій свекор збудував маленький будиночок на краю нашої власності. Це був спосіб відплатити йому за його зусилля.

Усі знали, що він завжди мріяв мати ділянку землі та власний будинок, але його дружина Катерина Максимівна, яка любила міське життя, навіть чути про це не хотіла. Вона воліла жити в багатоквартирному будинку, неподалік від перукарні та торгового центру, а не витрачати дні на прополку в саду.

– Побачиш, він житиме з вами, – жартувала Катерина Максимівна, коли її чоловік возився в нашому саду.

Свекруха завжди була нафарбована, з укладеним волоссям і доглянутими руками. Свекор засмаглий, тому що важко працює на сонці. Він був більше схожий на її батька, ніж на чоловіка. Вона вічно у відрядженнях, на екскурсіях, в театрах і операх, він на природі, яку любить.

Мені мій свекор подобався своєю відданістю сім’ї і щоденною допомогою, але не настільки, щоб хотілося жити з ним під одним дахом…

Свекор розташувався на дивані в кімнаті для гостей. Петрик був у захваті від того, що нарешті дідусь буде завжди поруч. Він охоче допомагав, коли дідусь оголосив, що приготує піцу на вечерю, проводжаючи нас із кухні.

Але, наш звичний режим збився.

Важко було купати сина, що завжди було обов’язком Дениса. Петрик не хотів йти від дідуся і почав так плакати, що в нас вдома почався справжній цирк. Він заспокоївся лише тоді, коли Денис відступив із ванної й залишив хлопчика та його дідуся самих.

Ми не тільки втрачали приватність, яку щойно здобули, але й добрі стосунки з нашою дитиною. Мені було лячно подумати, що принесуть нам наступні кілька днів. Петрик відмовився йти в дитсадок і навіть перестав їсти мою їжу, бо його дідусь краще готує…

– Ми повинні щось з цим зробити, – сказала я чоловікові, занурюючись у сон.

Вранці рішення знайшлося саме собою. Не встигли ми навіть розплющити очі, як я почула крізь напівпрочинені двері спочатку веселу балаканину Петрика, а потім різку перепалку між свекром і його дружиною по телефону. Їхні емоції охолодив лише вислів онука про те, що він хоче поговорити з улюбленою бабусею.

– Я знаю, що ми будемо робити, – штовхнула я Дениса ліктем.

– Не кажи, що хочеш відвезти Петрика до бабусі, – сонно прошепотів він.

– Любий, ти, як завжди, читаєш мої думки! Ми зробимо саме так! Завтра, а це п’ятниця вдень, ми поїдемо до друзів на вихідні, залишимо Петрика з дідусем, а заодно попросимо твою маму доглянути за онуком. Пам’ятаєш, як вона хвалила твого тата за те, що він допомагав їй виховувати дітей? Можливо, вихідних з онуком достатньо, щоб нагадати їм, якою чудовою командою вони були…

Як ми задумали, так і зробили. Свекор насолоджувався вихідними з онуком. Ми сказали свекрусі, що в нього щось сталося з ногою, тому він не зможе доглядати Петрика.

Потім ми зібрали речі та поїхали до друзів. Здається, свекруха приїхала через годину після нашого від’їзду, готова забрати до себе онука. Вона була розлючена, коли побачила здорового чоловіка, але не змогла нас сварити, бо Петрик попросив її пограти з ним.

Улюблений онук зміг пом’якшити серце бабусі та дідуся, тож поки бабуся розважала його розповідями про улюблених індіанців, дідусь готував смачний обід. На прохання Петрика їм довелося їсти разом і розмовляти при цьому.

І тому вони гарно провели час. Потім дід купав онука, а бабуся клала його спати. Оскільки малий солодко спав у своїй кімнаті, вони вирішили відзначити успішний вечір “червоненьким”.

На вихідних свекор таки встиг полагодити наш паркан і спекти смачний яблучний пиріг, а свекруха повела Петрика на дитячий майданчик. Коли ми повернулися, нам повідомили, що наступних вихідних вони везуть онука в подорож в Кам’янець Подільський, звідки походить родина мого свекра. Влітку вони поїдуть в Карпати, але вже самі, без онука…

– А восени купимо невелику ділянку землі десь поруч. Щось із місцем для садочка, дитячого майданчика для Петрика та дачі, – захоплено оголосила свекруха.

Коли вони пішли, ми з Денисом обнялись і зітхнули з полегшенням. Ми зраділи нашій чудовій ідеї. Лише один онук і одні вихідні знадобилися свекру і свекрусі, щоб зрозуміти, як багато вони значать одне для одного і наскільки вони потрібні одне одному…

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page