Мій свекор, до якого ми переїхали поки що жити з Херсонщини – це щось з чимось. Наша родина зараз перебуває фінансово у напруженій ситуації, але ми обоє у Львові знайшли роботу. Тому і я, і чоловік працюємо дуже багато, майже без вихідних. Отримуємо копійки та намагаємось у них вмістити наші витрати.
Але це я не скаржусь, а просто описую нашу ситауцію. Дай Боже здоров’я і трохи удачі і все налагодиться. ми переможемо і вистоїмо!
А взагалі розмова про мого свекра Тараса Леонідовича.
Він зрідка працює, а переважно не працює. Йому 52 роки. Живе за рахунок своєї пенсіонерки-матері. Іноді у сина гроші просить, тобто у мого чоловіка. Здавалося б, яке моє діло? Але ні, це мене дуже хвилює. Просто кипить усередині.
Я не можу терпіти людей нероб. Я не терплю хитрі маніпуляції, очевидні з його боку. Ніколи це йому особисто не висловлювала, бо, вважаю, толку від цього буде нуль. Тільки зіпсуємо взаємини і все.
Як мені боротися з почуттям, що мені неприємна ця людина, яка у 52 роки просить у матері гроші, щоб піти хліб і сервілат купити? Та ще й дурить про суму і бере більше грошей.
Навіть люди, які заробляють самі, не витрачають стільки, скільки він. А якщо йому хтось щось усупереч скаже, то він пітушиться, стає злий, невдоволений. Мовляв, йому всі зобов’язані подати на блюдечку все, і просто виконують свої зобов’язання.
Я не знаю, як мені навчитися приймати людей такими, якими вони є? Як не звертати уваги на їхню поведінку? Як продовжувати жити під одним дахом з батьком чоловіка? Оренду ми просто ще не витягнемо.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
