fbpx

Мій син ходить у нульовий клас. На свято Осені вчителька загадала учням зробити саморобку осінньої тематики, з природнього матеріалу. Звичайно, п’ятирічна дитина сама цього не зробить, а в мене часу і бажання не було. Десь по обіді в групу Вайбер починають висилати фотографії діток з нагородженнями. Вся група з грамотами, і тільки мій синочок стоїть без грамоти у сльозах! Це ж чисто категоричне радянське виховання

Мій син ходить у нульовий клас. На свято Осені вчителька загадала учням зробити саморобку осінньої тематики, з природнього матеріалу. Звичайно, п’ятирічна дитина сама цього не зробить, а в мене часу і бажання не було. 

Я взагалі не любителька всяких таких штук, виробів, у мене до цього хисту, чесно кажучи, немає. Я ніколи не готували їх навіть у дитячий садочок, за єдиним винятком.

Так ось. У групі нашій 15 діток. Я думала, що половина принесе, тому без нашої роботи точно обійдеться.

Увечері, перед святом Осені, вчитель написала мені на Вайбер і запитала: «Ви принесете саморобку? Ваш син не засмутиться?» Я кажу: «Ні, він не засмутиться, якщо в групі ще будуть такі ж, хто не принесе».

Наступного дня, десь по обіді, в групу Вайбер починають висилати фотографії з нагородженнями. Вся група з грамотами, і тільки мій синочок стоїть без грамоти, весь у сльозах!

Так, ми винні, що не принесли роботу, але можна ж якось було це дитині не показувати, вручити навіть роздруківку на листочку А4 улюбленого героя, або просто привітати, підтримати.

Виходить, ми недбайливі, безвідповідальні батьки, але ви ж педагоги і повинні розуміти, що дитина ні в чому не завинила, що не треба її ображати! чому не можна було просто настрій йому підняти, а нам в докір потім вже щось сказати? тепер малий взагалі в цій групі займатися не хоче.

Я написала вчителю, а вона у відповідь: «А за що Вам грамоту давати? Ви нічого не зробили. Хто заслужив, той і отримав».

З одного боку, правильно, але це чисто категоричне радянське виховання, ділити на: виконав – “5”, не виконав – “2”.

Але можна ж було чисто по-людськи вчинити! У мене у самої сльози, як уявлю, що він сидить в передчутті, чекає, що його викличуть, а його все не кличуть і так і покликали…

Тут моя вина – 90%, я згідна. Але і вчителька, бачачи, що мій син єдиний, хто не приніс, і сидить наче біла ворона, могла б щось зробити! Навіщо провокувати у нього почуття провини, невпевненості? І ще й мені, вказуючи, що я не приділила час дитині! Не у всіх же батьків є, зрештою, бажання і час робити всілякі такі штуки.

Вчителька каже, що тут моя 100% вина. Хто з нас правий в цій ситуації?

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page