Мій син, Максим, приїхав до мене пізно ввечері. На ньому лиця не було. Я бачила, що щось сталося, але він лише мовчки пройшов до своєї старої кімнати і одразу ліг. Наступного ранку, не довго думаючи, я взяла телефон і набрала номер його дружини, Орисі.
— Ти послухай мене уважно, доню. Такими чоловіками, як мій Максим, не розкидаються. Ти молода, але маєш розуміти, що в будь-якій сімейній негаразді треба перш за все жінці зупинитися і замислитися. Запам’ятай це. Ти — душа вашого дому, ти відповідаєш за спокій, затишок і тепло. Ти ж освічена, розумна. Повинна вміти так уживатися з чоловіком, щоб йому було комфортно, щоб усе його влаштовувало. Така наша жіноча доля, так було завжди.
Орися мені не відповіла нічого, і це мене навіть потішило. Значить, має клепку. Але потім до мене подзвонила моя сваха, мама Орисі, і тут вже почалася розмова на підвищених тонах.
Мій Максим та Орися одружені вже близько півтора року.
Орися мені завжди подобалася. Вона старанна, охайна, любить порядок, і до мене завжди була привітною. А коли Максим мені сказав, що вона працює фінансисткою в успішній компанії, я була на сьомому небі. Думала, що мій син витягнув щасливий квиток.
Наш перший справжній розлад відбувся власне через її роботу.
Якось я розмовляла зі своєю давньою подругою Оксаною, і вона похвалилася, що її невістка, теж фінансистка, допомагає їм з чоловіком вести сімейний бюджет, навіть якось оптимізувала їхні комунальні платежі. Мене це зачепило. Я одразу подумала — чому б Орисі не подивитися і на наші з батьком фінанси? Пенсія ж маленька, а ціни ростуть.
Я подзвонила невістці й одразу виклала свою ідею.
— Орисю, ти ж знаєшся на тих цифрах, на тих усіх тонкощах. Ти можеш нам з батьком допомогти? Подивитися наші рахунки, підказати, може, десь ми щось не так робимо. Ти ж така розумна.
Орися була на роботі, я чула, як вона перекладає якісь папери. Вона навіть не дала мені закінчити.
— Мамо, я дуже ціную вашу довіру. Але я не можу цього зробити. — Сказала вона досить різко. — Це моє перше і головне правило — я ніколи не змішую роботу і сім’ю, особливо, коли йдеться про гроші. Почнемо з того, що вам щось не сподобається, або результат буде не такий, як ви очікували, і це зруйнує наші стосунки. А вони в нас добрі. У вас є свій бухгалтер для податків, ось і залишайтеся з ним. Це найпростіше і найбезпечніше.
Я образилася. Думаю, ну що їй, важко? Хіба це робота? Це ж рідна сім’я. Зітхнула, але сперечатися не стала. А щоб заспокоїти свою справедливість, подзвонила свасі, Галині. Галина мене підтримала. Виявилося, що Орися не веде фінанси ні своїм батькам, ні молодшому брату, ні навіть своїй бабусі. Каже, це її принцип.
Ну, що ж, принципи так принципи. Я з цим якось змирилася, хоча осад залишився.
Потім сталася ота неприємність через сина, коли він приїхав до мене.
Я не знаю, що там у них трапилося, але скандал був гучний. Я зрозуміла це по його пригніченому вигляду. Він же завжди веселий, балакучий, а тут мовчазний, як риба. Повечеряв мовчки, а потім, як я вже казала, одразу ліг спати, навіть не дивлячись телевізор.
Я не могла спати всю ніч. Переживала. Максим — мій єдиний син. Я в нього вклала всю душу. І знати, що якась дівчина може його засмутити, не давала мені спокою.
Наступного ранку я й подзвонила Орисі. Я була впевнена, що чиню правильно. Вона повинна знати своє місце.
— Орисе, ти мене чуєш? Це мама. Я хочу сказати тобі дещо важливе. — Я говорила тихо, але твердо, щоб вона зрозуміла всю серйозність моменту. — Я вважаю, що ти не цінуєш того чоловіка, який біля тебе. Такими чоловіками, як мій син, не розкидаються. Він у мене золотий. У будь-якій сімейній негаразді треба перш за все жінці зупинитися і замислитися над своєю поведінкою. Це правило. Ти ж розумниця. Ти — берегиня вашого дому, а це означає — затишок, тепло і мир у ньому — це твоя відповідальність. Ти повинна так уживатися з чоловіком, щоб йому було добре, щоб усе його влаштовувало. Це і є наша жіноча доля. Прийми це і будеш щаслива.
Орися довго мовчала. Я вже думала, що вона поклала слухавку, але потім почула її глибокий вдих.
— Дякую, мамо. Я зрозуміла. — Це було все, що вона сказала. І одразу ж відключилася. Я подумала, що вона, мабуть, усе обдумає і вибачиться перед Максимом. Хоч тут розум мала.
Але радість моя була недовгою. Вже за дві години до мене подзвонила Галина. Вона була розгнівана.
— Надіє Іванівно, я вас дуже прошу. Я поважаю вас, як матір свого зятя. Але тримайте свої повчання при собі. Моя донька не ваша рабиня. У них своя сім’я, вони самі розберуться. Ви їх просто штовхаєте до ще більшої прірви. Я сама її виховала, я знаю, яка вона. Вона не винна у всіх гріхах.
Мені стало прикро. Я ж хотіла як краще. Як допомогти.
— Галино, ти не розумієш. Я ж переживаю за сина. — Сказала я.
— А я за доньку переживаю. І я не дозволю, щоб хтось змушував її почуватися винною за все. Залиште їх у спокої. — Вона поклала слухавку, навіть не попрощавшись.
Діти, слава Богу, помирилися того ж дня. Максим поїхав увечері додому, вибачився, сказав, що був не правий. Але мені від цього легше не стало. Я відчула, що стала ворогом для невістки номер один. Вона стала зі мною спілкуватися виключно формально. Телефонувала лише раз на тиждень, питала, як здоров’я, і швидко прощалася.
А недавно я дізналася дещо, що мене просто вразило.
Моя сусідка, пані Ольга, яка працює в тому ж будинку, де офіс Орисі, розповіла мені в деталях.
— А ти знаєш, Надіє, твоя невістка готується до великої поїздки. Бачила її вчора в обід. Купує валізи, якісь дорожні аксесуари. Каже, що збирається на кілька тижнів за кордон.
Мене аж у піт кинуло. — Куди? Навіщо? — Я ледве стримувала свій голос.
— Каже, на якісь курси підвищення кваліфікації. У якусь далеку країну, я навіть назви не запам’ятала. І не сама, з подружкою, теж з їхнього офісу.
Курси? За кордон? На кілька тижнів? Яка ще подружка? Я ж знаю ту сучасну молодь! Це ж не курси, а просто можливість розвіятися, як вони це називають, від чоловіка. Погуляти, пожити для себе. А мій Максим буде сидіти сам вдома, їсти свої напівфабрикати.
Я одразу ж набрала сина. Це було близько тижня тому.
— Максиме, ти чув? Орися їде за кордон? — Я не могла приховувати свого обурення.
Син був спокійний, як удав.
— Так, мамо. Знаю. Вона їде на стажування. Це дуже важливо для її кар’єри. Це підвищить її цінність як фахівця. Це всього на три тижні. Я дав згоду.
— Яку згоду? Ти що, дозволяєш їй? Сину, ти подумай добре. Молоді жінки їдуть, знаєш, що це може означати. — Я почала натякати.
— Мамо, не починай. Я довіряю своїй дружині. Це ділова поїздка. Це в інтересах нашої сім’ї. Вона за це отримує солідну компенсацію, і це відкриває їй нові двері. Все законно і прозоро.
— Та яке там прозоро! — Я вже не могла стриматись. — Замість того, щоб думати про сім’ю, про дім, про те, щоб мені нарешті няньчити онуків, вона їде кудись у далечінь! Потім будеш плакати, коли повернеться сама не своя. Не давай їй згоди, скажи, що ти проти!
Максим тільки розсміявся. Це мене добило.
— Мамо, я тебе люблю, але я доросла людина. Я сам вирішую, що добре для моєї сім’ї. Це не твоя справа. Перестань хвилюватися. — І поклав слухавку.
Мені що, я своє діло сказала. Я його попередила. Я свою материнську місію виконала. Мені то що, а потім просто щоб він не плакав і не жалкував.
Я справді не розумію цю молодь, чесне слово. Вони не цінують ні традицій, ні сім’ї, ні того, що є. А потім жаліються на життя.
Я думаю про це постійно. Усі мої подруги вже няньчать, а я все чекаю. Орися ж не стає молодшою. Треба народжувати. А вона все про кар’єру, про курси. Чи варто було мені взагалі втручатися в їхній конфлікт? Може, я справді помилилася, коли подзвонила їй того ранку? Або це вона не права, що так легковажно ставиться до сімейного життя і цих «курсів»? Як ви вважаєте, дорогі читачі? Чи правильно я вчинила, що попередила сина про можливу небезпеку?
