fbpx
життєві історії
Мій син прийшов недавно додому і сказав, що переїжджає до своєї Люби. Їй батьки, виявляється, квартиру вже давно купили. Але я кажу, що не варто так жити, треба спершу до РАЦСу сходити. А потім я дізналася, що її батьки, свати мої майбутні, “на віру” вже більше 25 років живуть. Хіба нормальна сім’я так зробить? Я вважаю ні. Толік навіть каблучки не купив. Каже, це зайве!

Мій син прийшов недавно додому і сказав, що переїжджає до своєї Люби. Їй батьки, виявляється, квартиру вже давно купили. Але я кажу, що не варто так жити, треба спершу до РАЦСу сходити. А потім я дізналася, що її батьки, свати мої майбутні, “на віру” вже більше 25 років живуть. Хіба нормальна сім’я так зробить? Я вважаю ні. Толік навіть каблучки не купив. Каже, це зайве!

– “Дружина, дружина” – всі вуха вже продзижчав! Скільки разів йому говорила, буде в паспорті штамп – буде дружина, а поки – невідомо хто!

На лавці біля під’їзду сиділи старі подруги і засуджували сина однієї з них.

– Стефо, ну що ти так вже категорично, зараз багато хто не розписується, і живуть собі спокійно!

– Ось і нехай живуть, а мій син повинен дружину мати, а не співмешканку!

– Так, може там причини якісь є, що заважають розписатися? Спадщина, або ще щось?

– Є причина, тільки не спадок – розуму у Толіка немає, ось і всі причини!

– Ну ти вже зовсім на нього розсердилася, не можна ж так, син же!

– Ти мені ще скажи, що Люба тепер – моя дочка! Як можна в двадцять років так ось хвостом виляти? Не отримають вони мого благословення, нехай шукає порядну, тоді і прийму, як дочку! А то прийшов: “Ми будемо жити у Люби!” Я так і присіла на стілець, і батьків її не знаю, кажу, і її один раз бачила, а Толік сміється, не переживай, мовляв, все буде добре! Як додати мені хотів: “Її батьки не проти, думаю з тещею ви поладите”. Тут я йому і виписала по перше число! Яка така теща? А він зібрав речі і пішов до своєї Люби! У неї квартира окрема, уявляєш?

– Так це ж добре, видно, що батьки порядні, доньці житло забезпечили…

– Порядні? Хіба порядні сказали б своїй дочці, щоб без весілля жила з хлопцем, розберуться у своїх почуттях, а потім, якщо захочуть, і весілля буде? А ці саме так і сказали! Мало того – самі живуть нерозписані, скоро двадцять п’ять років! Порядні люди срібне весілля готувалися б відзначати!

– Так і відзначать.

– А чого це ти так їх вигороджуєш? Якби твоя Настя без РАЦСу з Миколою жила, зраділа б? Ото ж бо! А мій Анатолій чим гірше?

Стефанія Петрівна спересердя навіть відвернулася від подруги. Вона звикла, що син завжди прислухався до її думки, і не помітила, що хлопець став дорослим, відслужив армію, знайшов хорошу роботу і, звичайно, зустрів дівчину, з якою захотів бути разом. Стереотипи мами про обов’язкове відвідування РАЦСу вперше зіткнулися з протилежною думкою сина і сім’ї його дівчини.

– Так ти уявляєш, – продовжувала Стефанія Петрівна, – мій-то, і не збирається їй каблучку дарувати, пропозицію робити, любимо, каже, один одного, і крапка! Подивимося, на скільки цієї самої їхньої любові вистачить, прибіжить потім додому, ще каятися буде! Слава Богу, хоч відвідує мене, продукти приносить, грошима допомагає, тільки один, а мені б – справжню невістку, щоб все, як у людей…

Подруга послухала, і відповіла:

– Та не накручуй ти себе, Стефо, все буде добре, Толік у тебе з головою, не став би з ким попало життя своє пов’язувати.

А що ви скажете? Чи потрібно одразу ж до РАЦСу бігти молодим людям?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page