Коли мій єдиний син Олексій пішов від дружини до іншої жінки, якоїсь там фіфи-панночки, я оголосила йому своє рішення: квартира йому не дістанеться, перепишу своє житло на онучку Соломію.
Я була дуже впевнена в правильності такого рішення! Але сталося таке, що змусило мою упевненість похитнутися, зараз все розповім спочатку.
Скажу одразу: я дуже ціную взаємини усередині сім’ї. І дуже не люблю, коли їх хтось не поважає або, не дай боже, зраджує. Тож, не бажаючи бути лицеміркою, я зробила потрібні висновки про свого сина.
Справа в тому, що він зрадив свою дружину Марічку і пішов до іншої жінки. Кинув при цьому власну шестирічну дочку Соломійку. Такий вчинок для мене ось просто ганебний і критичний. От вам і сучасна родина.
Тому я взяла вихідний і цілий день розмовляла по телефону спочатку з сином, а потім і зі своєю невісткою Марічкою. На той момент я працювала в Іспанії. І навіть один день прогулу мені коштував грошей. Тим не менш, я задоволена тим, що пішла на такий крок. Інакше навіщо взагалі потрібні родичі?
І хоч син розповідав, яка мати його дитини некомпетентна, який він з нею нещасний, я була непохитна. Квартира, де вони жили, за всіма документами була моєю. Але з цієї миті я заборонила синові в ній жити. Нехай живе зі своєю новою жінкою. І тільки так і ніяк інакше. Якщо йому совісті вистачило піти наліво, нехай він там і залишається.
Марічці я передала свої щирі вибачення. Сказала, що я повністю за них з онукою. Тож тепер вони можуть залишатися жити, де жили, скільки душа забажає. Приїду додому, займуся папірцями та перепишу житло на онуку. Якщо її тато – така ненадійна людина, то нехай вони швидше розлучаються і він платить аліменти.
Марічка, пам’ятаю, спершу думала, що я проситиму її залишитися з моїм сином. Але потім, під час розмови, її голос ставав все м’якшим. Ну і в кінці вона навіть дякувала мені, як і раніше назвавши мамою. А я що, мені приємно, і я знатиму, що рідна онука в безпеці.
На жаль, мабуть, від цих хвилювань, здоров’я почало мене підводити, і з кожним місяцем я почала почуватися все гірше і гірше, втомлювалася. Тому за півроку роботи я вирішила повернутися додому. Спершу на місяць, а там побачимо. Як скажуть лікарі так і буде. Але весь цей час я працювала і надсилала гроші, але вже не синові, а своїй невістці з онукою.
Після повернення додому я попередила невістку, що може забіжу до неї на чай. Синові я навіть не подзвонила. Подумала, що, мабуть, пізніше з ним зустрінуся особисто і на нейтральній території. Наступного дня після приїзду я відпочила від дороги, сходила в магазин, взяла гостинців і попрямувала до своєї власної поки що квартири.
Ще на порозі я вчула ледь вловимий запах чоловічих парфумів. Це було дивно. У кімнаті біля стільця лежали чоловічі капці – цікаво, чиї?
Свого сина я знаю, він взагалі не розуміє, навіщо ходити в тапочках ламінатом, тому я запитала невістку в лоб. “Марічко, у тебе що, хтось з’явився?”
Я бачила, як вона трохи зніяковіла спочатку, очі явно забігали. Але потім вона видихнула, глянула на мене серйозно і відповіла, що так. Павло. Зустрічаються вже два місяці. Він тут не живе, але якось заходив, а тапочки залишилися. Так вийшло, словом.
Я людина доросла, тому тішити себе надіями, що невістка після мого сина не шукатиме собі нікого, було б досить безглуздо. Але, зізнатися, я про це взагалі не думала. Напевно, підсвідомо я сподівалася, що в житті мого сина все ще повернеться на свої кола і вони зійдуться. Але, мабуть, уже ні.
Що ж, хай. Я обіцяла переписати квартиру на онучку, отже, так я й зроблю. Слово треба тримати. Тим більше, я давно вже планувала після заробітків жити в селі, як і хотіла. Тому нічого особливого, слід сказати, не сталося. Поки я про все це думала, у невістки задзвонив телефон. Вона вибачилася та втекла до іншої кімнати, відповідати. А я залишилася з онукою одна.
Соломійка, чудова дитина. Я так її люблю, що віддала б їй та ще одну квартиру, якби вона в мене була. І як тільки тато міг тебе покинути? Що за людина така? Але тут мене як громом вразило. Я покликала внучку до себе ближче, пригостила її якоюсь цукеркою чи шоколадкою і запитала на вухо, чи знає вона дядька, який тут був, доки тата немає? Соломійка й відповіла, що так, знає.
І тоді я запитала її ще тихіше, а як давно ти бачила цього дядька? І Соломійка, не запинаючись, впевнено відповіла: «Десь уже рік». Рік тому вона вже бачила чоловіка, який залишив у моїй квартирі запах парфумів та свої розтоптані капці. А мого сина тут нема лише 6 місяців. То так виглядає сучасна родина?
Олексій, мій син, працює вахтовим методом, вдома його може не бути досить тривалий час. Але, зважаючи на все, щонайменше 12 місяців замість нього до невістки приходив інший, Павло. Але вона вважала за краще про це змовчати, коли мій син чесно у всьому зізнався.
Похваливши внучку і попросивши не говорити мамі про нашу маленьку розмову, я залишилася пити чай з Марічкою і ще добрих дві години слухала її милу брехню про плани на майбутнє та «нову, перспективну роботу».
Наступні два тижні я лише ходила лікарями і не думала ні про що, крім свого здоров’я. Але настав час якихось рішучих дій, і, слід зізнатися – я зайшла в глухий кут. Не знаю, як вчинити.
З одного боку, вони обидва одне одного варті, що син, що невістка. З іншого – мені шкода внучку. Хоча, по суті, у неї вже й вітчим знайшовся. Але що робити, кому віддати квартиру? Їй чи йому?
Або залишити квартиру собі, а там хай живуть, як хочуть. Я вже теж немолода, і мені хочеться спокою. Навіть не думала, що на старості років доведеться потрапити в такий кругообіг брехні та обману, неприємних інтриг і подій. Що порадите? Буду вдячна!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.