Мій законний чоловік Артем дивиться на нас з Миколою зі свого інвалідного візка. Снідає, обідає, вечеряє разом з нами. Чекає, поки перед ним поставлять тарілку, допоможуть поїсти і все інше. Частково він обслуговує себе сам, але переважно ми за ним доглядаємо. У 50 років я при живому чоловікові привела в будинок коханого, рідня і сусіди осуджують. Але у мене своя правда.
Вийшла я заміж за Артема у 23 роки, він був на 9 років старший. З різницею у два роки у нас народилися син і дочка.
Коли я чекала синочка, а донька була зовсім маленькою, чоловік почав працювати далекобійником. Так, гроші він заробляв пристойні, ми змогли зробити гарний ремонт у будинку, який мені дістався ще від прабабусі. Жили у достатку по загальним міркам, ні в чому не потребували.
Але того, що він мене зраджує, Артем навіть не дуже приховував. Говорив, що він чоловік, що всі самці такі, але любить він мене й родину.
Одного разу після рейсу я знайшла у кишені його штанів жіночу нижню білизну, іншим разом весь комір сорочки був у помаді, від одягу Артема несло жіночими дешевими парфумами… Одна його коханка мені якось навіть дзвонила, говорила, що він її любить і що у них буде дитина, але я її послала подалі.
Я дуже хотіла, щоб у дітей була повноцінна родина. Хотіла, щоб у них було все потрібне. Мені соромно було від батьків і родичів залишитися самій з двома дітьми, а ще – страшно, що я не потягну сама. Одним словом, я терпіла.
Чекала, поки виростуть діти, щоб тоді, нарешті, розійтися з давно не любим чоловіком. Дочка. та й син, вже давно здогадалися, як мені не солодко з татом.
І ось діти – дорослі, я збираюся поговорити з чоловіком і подати на розлучення, чекаю його з чергового рейсу.
Він не повернувся сам, його привезли, тяжкого. Після дуже серйозної аварії.
Артем на всю решту життя залишився прикутим до інвалідного візка.
А я не змогла його вигнати.
Справа в тому, що мій чоловік сирота, з інтернату. У нього нікого немає.
Через рік після того випадку я зустріла Миколу, своє справжнє кохання, чоловіка всього мого життя.
Я чесно сказала дітям, що в мене є мужчина. На родинній раді ми всі вирішили, що Артем буде жити зі мною і Миколою, бо, по суті, доглядати за ним більше нікому. Діти своє молоде життя будують, а більше рідних у нього нема.
…Мій законний чоловік Артем дивиться на нас з Миколою зі свого інвалідного візка. Снідає, обідає, вечеряє разом з нами. Чекає, поки перед ним поставлять тарілку, допоможуть поїсти і все інше. Частково він обслуговує себе сам, але переважно ми за ним доглядаємо.
У 50 років я при живому чоловікові привела в будинок коханого, рідня з мого боку і сусіди мене осуджують.
Але у мене своя правда.
Головне, що мене розуміють діти. І, врешті решт, я маю право на щастя.
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
