fbpx

Мій зять вивіз нас з Херсонщини – мою доньку, мене з чоловіком і мою стареньку маму. Але тепер він вже рік не працює! Один мій чоловік на зарплату вчителя все не витягує, а зять весь досі мовляв не відійшов. Та тисячі людей так виїхали і працюють тепер. Дочка йому навіть заборонила як переселенцю реєструватися. Я, дочка, мама отримуємо по 2 тисячі переселенські, мама 3 тисячі пенсію і чоловік працює віддалено, зарплата всього 7 тисяч гривень

Рік тому наша родина, як і тисячі українців, залишила свій дім і все нажите. Залишатися було небезпечно, а зараз наше містечко майже зруйноване.

У нас велика сім’я. Ми всі жили разом в одному будинку: я, мій чоловік, моя старенька мама, дочка з зятем і маленькою онучкою. Свекрів моїх вже немає на світі.

Я займалась дома городом і садом, а також доглядаю маму, бо їй 80, вона слабенька вже дуже.

Чоловік все життя працює вчителем, був останнім часом завучем школи.

У дочки з зятем був невеличкий овочевий магазин, але вони його втратили через вторгнення.

У нас в родині тільки одна машина, водить лише зять Максим.

Отже, у вирішальний момент зять вивіз нас всіх з Херсонщини – мою доньку, мене з чоловіком і мою стареньку маму. Дуже важко було виїхати, але ми прорвалися, дякувати Богу.

Нас прийняли на Полтавщині мої далекі родичі, троюрідна сестра надала нам для проживання хату своїх батьків, яка пустувала кілка років.

У нас тут і город і садок є, а за минуле літо чоловік і зять зробили власноруч косметичний ремонт, завели в будинок зручності.

Так і живемо, майже звикли вже. І все б добре, але дуже не вистачає грошей. Я, дочка, мама отримуємо по 2 тисячі переселенські, мама 3 тисячі пенсію і чоловік працює віддалено, зарплата всього 7 тисяч гривень.

На комунальні і їжу нам цього не вистачає, плюс дочка не відмовляє собі у манікюрі, перукарні, їздять з зятем для цього в Полтаву, в кафе там можуть сходити.

І це в той час як зять вже рік не працює! Один мій чоловік на зарплату вчителя все не витягує, а зять досі мовляв не відійшов від побаченого, від переїзду. Та тисячі людей так виїхали і працюють тепер, адже життя триває.

А Макс весь такий бідний нещасний, спина турбує, ще там щось, слабенького з себе корчить. І дочка його підтримує, навіть заборонила Максиму як переселенцю реєструватися, щоб ніде його не “засвіти”, дуже хоче, аби він весь час поруч був.

Я її по-жіночому розумію, але так не можна. Як вплинути на зятя, щоб він роботу знайшов – не уявляю, але вже дивитися на нього не можу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com.

You cannot copy content of this page