fbpx

Мій зять з малесенького села в Карпатах, можна навіть сказати – хутора. Там, де живе зараз сваха, двадцять хат всього. Але справа не в цьому. Як тільки моя Галя нас з ним познайомила, я не була в захваті, признаюсь чесно. Іван: маленький, худенький, з риженькою борідкою, а скромний такий, що слова не витягнеш. Як я не просила дочку, та стояла на своєму. – Люблю і крапка. І ось вони стали батьками

Мій зять з малесенького села в Карпатах, можна навіть сказати – хутора. Там, де живе зараз сваха, двадцять хат всього. Але справа не в цьому. Як тільки моя Галя нас з ним познайомила, я не була в захваті, признаюсь чесно. Іван: маленький, худенький, з риженькою борідкою, а скромний такий, що слова не витягнеш. Як я не просила дочку, та стояла на своєму. – Люблю і крапка. І ось вони стали батьками.

Я мама двох дітей. Вони вже досить дорослі, подарували мені онуків. З невісткою Юлічкою стосунки дуже гарні, та й про зятя не скажу іншого.

Відразу хочу наголосити, що з невісткою та сином у мене міцніший зв’язок. Юля мене і втішити може, і підбадьорити, і допомогти мені коли щось потрібно. Вона ще зовсім молода, але дуже мудра людина. Часом сама їй дивуюся.

А ось коли донька збиралася заміж, я місця собі знайти не могла. Не подобався мені зять і все. Я намагалася свою Галю по-доброму вмовити, але нічого не давало результату. Галя говорила, що вона любить Івана і буде з ним не зважаючи ні на що. Зять – маленький, щупленький, сором’язливий, родом з маленького села в Карпатах. Ну, скажемо так, я хотіла кращого для дочки.

Він хороший, добрий і розумний. Іван дуже любить мою Галю, а ось я його ніяк не можу прийняти.  Спілкуємося нормально, проте для мене він якийсь чужий.

Але це не найбільше питання. Моє ставлення до зятя відзеркалюється на онуках. Не лежить у мене душа до Степанка і Ганусі. Я, звичайно, не поділяю онуків від дочки та онуків від сина. Дарую їм подарунки однакові, забираю до себе у вихідні, в гостях приймаю. Але коли я обіймаю дітей сина, у мене ніби крила виростають. Інші ж не викликають жодних емоцій.

Я їх теж цілую, балую, обіймаю, але для мене вони як сусідські хлопці, котрі на пиріжки забігли. Я знаю, що це неправильно, але нічого з собою вдіяти не можу. Як їх полюбити взагалі не уявляю.

Може щось порадите?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page