Я завжди була проти майбутньої дружини свого сина. З першої зустрічі з Мілою я зрозуміла, що ця дівчина до заміжжя не підготовлена, у неї геть-чисто відсутнє почуття відповідальності, а господиня вона взагалі ніяка.
Познайомився син із нею на якомусь заході у спільних друзів. Вона його на рік старша, Мілі тоді було 23. Вона з сільської родини, сама закінчила якийсь коледж щось там із дизайну інтер’єру, а фактично професія маляр. Хоча вона й не працювала за цією професією, а десь підроблялато продавцем, то на роздачі рекламних листівок.
Тільки от не подумайте, що я так до неї упереджено ставлюся через її професію та батьків. Якби я бачила в ній якийсь потенціал майбутньої господині, то все було б нормально, але навіть за першого знайомства з нею стало все зрозуміло.
Міла прийшла знайомитися з батьками майбутнього чоловіка, волосся сальне в хвостик, лак на нігтях облуплений. Сиділа за столом мовчки, тільки кивала у відповідь. А взагалі, поводилася так, ніби вона десь в іншому місці, нас тут не існує. Попила чай і одразу пересіла на диван у залі. Підібгала ноги під себе, витягла телефон і почала там щось дивитися, покусуючи нігті.
Гаразд! Я спочатку подумала, що вона соромиться. Вирішила її залучити до спілкування, запропонувала разом прибрати зі столу, помити посуд. Вона сказала: “зараз” і так і не відірвалася від мобільника.
Син підійшов до мене і шепоче: Ти що! Вона вперше в гостях, а ти одразу посуд мити!». Таку турботу сина я зрозуміла трохи пізніше, дівчина виявилася при надії, і вони вже подали заяву на розпис.
Весілля вони вирішили не справляти, просто посидіти ввечері із друзями у кафе. Вирішили до народження малюка пожити у нас, а потім винайняти квартиру. Я була здивована, але невістка потроху почала відриватися від свого телефону і допомагати мені. Але все така ж мовчазність – допоможе і до своєї кімнати до телефону.
До речі, я помітила в Мілі талант смачно готувати і навіть полегшено зітхнула. Перед самим народженням дитинки ми молодим винайняли квартиру поряд з нами і облаштували її. Усі як належить зустріли її з малюком, привезли невістку з онуком, злегка відзначили.
Син на честь народження дитини подарував дружині планшет! Якийсь дорогий, наворочений. Син сказав, що на ньому буде зручно дізнаватися все про виховання малюка.
Ідучи додому, ми їм сказали, що нав’язуватись не будемо, а прийдемо, коли їм наша допомога буде потрібна. Але вони не кликали. Минув тиждень, а мені ж хочеться онука побачити.
Я прийшла того дня без дзвінка, мовляв, у магазині підгузки по знижці купила і деякі продукти. Невістка мені відкрила, тримаючи в руках не дитину, а телефон! А малюк заливається у кімнаті криком. Вдома – жах!
Скрізь бруд, все валяється, гора посуду, купа брудної білизни, хоч машинка є. Сумки нема куди поставити, все скрізь завалено. Поруч із ліжечком дитини стоїть журнальний столик із планшетом на підставці. Невістка відклала телефон і почала щось клацати в планшеті.
Я оглядаю онука, а він весь мокрий і плаче. Помила його, перевдягла в сухе, все одно кричить. Запитую: «Чи давно годувала?». «Годину тому» – каже. “А чому тоді дитина кричить?”. «Не знаю, зараз в інтернеті подивлюся».
І знову у планшет. Я взяла дитину на ручки і почала заколисувати. Сама зазирнула у планшет, а там якась гра. Нічого там не дивиться. Дитина заснула, я пішла.
Ішла вулицею, зателефонувала синові на роботу, кажу: «Що за безладдя в будинку, навчи свою дружину прибирати і за дитиною дивитися, а то господарі виженуть. А у себе я цей бедлам не потерплю».
Артем відповідає: «Що ти намовляєш, не знаю як зараз, але вечорами чисто. Нема чого без дзвінка приходити!»
Добре, думаю, зайду якось увечері. Без дзвінка. І все-таки для свого візиту я обрала неділю. Спочатку зателефонувала, сказала, що якось зайду і одразу до них. Все те саме, а серед цього остраху ходить син із онуком на руках. І що найцікавіше – невістка, як королева, лежить у ліжку, ноги зігнуті, планшет на колінах – грає! Відірватись не може від гри, захоплююче їй. А час обіду.
Я взялася за ганчірку та швабру, мовчки все вигрібла, невістка навіть не ворухнулася. Я пішла. Подзвонила за два дні, сказала що прийду.
А віз і нині там, за два дні все знову в бруді, дитина спить, а Міла, не соромлячись, одразу до планшета, як тільки двері мені відчинила. Все! Я не знаю, як із ними вже боротися. Але ж планшет у неї не відібрати. І невже сина це влаштовує? А яке майбутнє у онука?
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
