fbpx
життєві історії
– Міші більше в житті пощастило. Добився успіху, став багатим. Ще землі докупив, теплиці ставить. До нього з області приїжджають за полуницею та малиною. Кажуть, хоче розвивати свій бізнес. Не то що Володя, цілими днями в своїй автомайстерні горбатиться, а дома господарка, город, діти. Ні хвилини відпочинку мужику. – Я після її слів задумалась

Сусідські хлопці Міша і Володя частенько приходили до нас на подвір’я, щоб погратись з нашою дочкою Танею. Різниця між хлопцям один рік. Мама навіть віддала їх до одного класу.

– Щоб школу разом закінчили, – говорила вона.

В обличчя вони схожі, наче близнюки. Молодший – Міша – говорушка, милий та активний хлопчик. Звичайно, як і всі хлопчики, трохи хуліганив, та йому завжди вдавалося вийти сухим з води: на обличчі появлялась мила винувата усмішка.

– Ну як можна накричати, на такого милого ангелика?

– А мені Міша не подобається, – говорив мені якось чоловік Петро. – Хитрий він. Знає, як сподобатись людям.

-Чого ти, Петре? Такий хороший та вихований хлопчик! Як ти можеш так говорити? – дивувалась я.

– Володя набагато кращий, він простий, довірливий, а Міша їздить на ньому.

Володя був замкнутим, мовчазним, любив ходити з моїм чоловіком на риболовлю, часто засиджувались у нас в гаражі.

– Дядько Петро, мені подобається дивитись, як ви ремонтуєте свій мотоцикл. Я теж хочу так навчитись. Можна?

– Підростеш, всьому навчу, – усміхнувся Петро.

Батька у хлопців не було, тому вони й тягнулися до мого чоловіка. Хоча, як я потім зрозуміла, зацікавленість проявляв лише Володя.

В школі вони навчались не погано. Відмінниками не були, але і задніх не пасли.

– А ти знаєш, Уляно, Володя розумніший за Мішу! А оцінки гірші. Михайло вміє підлизатися до вчителів.

– Не наговорюй на чужу дитину, – злилась я.

– Ну він син мого покійного друга, а значить не чужий. А якщо не віриш, он, нашу Таню спитай. Міша характером пішов у свою маму, а Володя – простий, як його батько.

Дочка дійсно сказала, що Міша вміє викрутись, вчасно списати, схитрити.

– Його в класі не люблять. Хитрий він. А Володя – лопух! За Мішку завжди домашку робить, – сказала дочка.
Хлопці благополучно закінчили школу, і Володя подав документи до училища.

– А чого в інститут не пробуєш? – здивувалась я.

– А хто мене вчити буде? Самі розумієте, у мами грошей немає. Нехай хоть Мішку вивчить. Та і не потрібен мені ніякий вуз, я хочу як дядько Петро, машини ремонтувати. Подобається мені така робота.

Міша поступив в торгово економічний. Провчився там два роки, а потім перевівся на заочну форму навчання, і повернувся в село. До того часу їхня мама вийшла заміж, і переїхала жити до чоловіка в місто. Сільську хатинку і землю розділили порівну між синами.

– Не потрібно мені нічого! У нас з Дариною все своє є, сказав Володя, який до того часу одружився. Відремонтував старий бабусин будинок, і переїхав туди.

– Значить ти відмовляєшся від своєї долі? – очі Міші засяяли радістю, і від цього стало чомусь неприємно. Я була випадковим свідком їхньої розмови. Говорили вони на своєму подвір’ї, але біля мого плота.

– Так, відмовляюсь, – буркнув Володя. Підготуй всі необхідні документи, я підпишу. Добре, мені пора. Потрібно Дарині допомогти. Важко їй вагітній по господарству поратись.

– Ну й присіла на тебе твоя баба. Ти не бачиш, що підкаблучником став? – скривився Міша.

– Вона не баба, а кохана дружина, і не смій так про неї говорити, – сказав Володя.

Міша зайнявся бізнесом, а так, як сам працювати не хотів, взяв кредит, найняв людей і став вирощувати фрукти та овочі. Чого у нього не забереш, так це господарської жилки і вміння купити-продати.

Бізнес процвітав, правда в селі багато чого про нього говорили: що обманював своїх робочих, часто не доплачував, рахувався з ними, як з людьми другого сорту, та чужа сім’я – темний ліс. Чого тільки люди не напридумують.

Через рік Міша одружився на красуні з міста. По любові? Не знаю, не мені судити. Кажуть що її батько впливова людина, взнав що дочка вагітна, і заставив його женитися. Хоча, хто його знає, як там було насправді.

Ілона виявилася абсолютно не до сільського життя, хоча їх великий будинок, нічим не відрізнявся від місцевої квартири, навіть краще: всі удобства, два поверхи, клумби, квіти… За всім у домі доглядали наймані люди.

Дружина народила Міші донечку, але одразу попередила його, що більше дітей мати не хоче, так як це портить фігуру.

Одного разу Міша був розлючений і пожалівся моєму чоловіку:

– Ех, дядько Петро. Ото життя в мене. Он у Володі уже троє діточок підростає, а моя навіть другого не хоче.

Одна з наших сусідок сказала якось в магазині:

– Міші більше в житті пощастило. Добився успіху, став багатим. Ще землі докупив, теплиці ставить. До нього з області приїжджають за полуницею та малиною. Кажуть хоче розвивати свій бізнес. Не то що Володя, цілими днями в своїй автомайстерні горбатиться, а дома господарка, город, діти… Ні хвилини відпочинку мужику.

Я після її слів задумалась. Адже правда, Міша на перший погляд, був успішнішим, але чи був він щасливішим? Не раз чула, як кричить на нього дружина, знала, як погано до нього ставиться. Дівчина з міста думала лише про себе. Не було тепла у їх відносинах. Міша часто ходив чорніше хмари, а вечорами випивав у своїй альтанці.

– Тьоть Уляно, у мене тільки тої радості, що донечка, – говорив він мені відверто.

– Одного боюся, що виросте такою, як моя дружина, – махнув він рукою.

– А для чого тоді женився?

– Заставили мене! Але я не жалію. Донечка – моя радість і сенс життя. Заздрю я Володі… Звичайно він працює як віл, але з іншого боку, як бачу як вони всі разом на старенькому автомобілі на риболовлю їдуть… Щасливі…

– Брату гріх заздрити, – сказала я. – А хто за господарством доглядає? – здивувалась.

– Так Володя ж забрав до себе Даринчиних батьків. Велика у них сім’я, дружня.

Діти Міші та Володі виросли. Старшим було вже по вісімнадцять, але такими різними вони були…

Одного разу я почула, як дочка Міші влаштувала йому істерику, хотіла, щоб він дав їй гроші на шопінг, той  відмовився, але потім таки здався. Соломія сіла в автівку і поїхала в місто.

Тут хтось постукав у мої двері.

– Тьотя Уляна, а можна рецепт вашого фірмового сметанника? Яким ви пригощали мого батька в дитинстві! Він весь час про це згадує. Ми хочемо йому несподіванку зробити, йому приємно буде.

А я задумалась: кому з братів таки пощастило більше? Тому хто багатше і успішніше? Навряд чи. Насправді Міша одинокий, а ось Володя щасливий: у нього велика сім’я, кохана дружина і турботливі діти. А це найголовніше в житті!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – freepik

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook