Ми з Ігорем вже 10 років разом, двоє дітей у нас маленьких – 2 роки і 5 місяців. Донедавна ми жили з його матір’ю та сестрою, я була змучена побутом і постійним зневажливим ставленням до мене чоловіка і його матері.
Місяць тому ми з’їхали на орендоване житло, тому що ситуація вже стала дуже напруженою, я не витримала і поставила Ігорю умову: або розлучення, або живемо окремо. Здавалося б – все мало налагодитися.
Атмосфера в сім’ї дійсно покращилася, свекруха була щаслива, що ми нарешті більше їй не заважаємо в її будинку, чоловік став спокійнішим і м’якшим. Але буквально на кілька тижнів.
Позавчора – ранок, все добре, я відвела старшого до садочку, звозила молодшого на прогулянку, повернулася, чоловік увесь час був удома. Дорогою купила йому пиріжків до сніданку, сідаємо за стіл, він каже, помий мені чашку. Ну мені не складно, я помила, не просто сполоснула, помила нормально з милом губкою, ставлю.
Він зазирнув у чашку, важко зітхнув, закотив очі і встав чашку перемивати з миючим, бо вона трохи потемніла від чаю. Тобто ні вчора, ні позавчора, ні третього дня цей наліт його не турбував, а тут він не сказав, що ось так потемніло, настав час почистити, почав демонстративно її чистити. Я образилася.
Запитую, що приготувати, що ти хочеш на вечерю? Відповідь – мені все одно, що приготуєш, те й з’їм. Ну добре Приготувала, він відкриває холодильник, довго дивиться в нього, дуже важко зітхає, звучить фраза про те, що знову нема чого їсти, і демонстративно їсть батон.
І я бачу і знаю, що так, він багато робить, займається з дітьми, допомагає вдома, відпускає мене без проблем, коли мені треба, не контролює, не дорікає, що я гроші витрачаю. Тобто, з одного боку, ідеальний чоловік, живи та радуйся, але ось такий його специфічний характер дуже сильно псує мені життя.
До розлучення я не готова ще точно, але як далі жити з такою людиною? Порадьте щось будь ласка! Буду рада будь-яким коментарям!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
