Ми досить молода сім’я. Мені ще навіть і 24 нема. Василь досить старший, йому 36, але пізно я зрозуміла, що розумом він так і не виріс. Одразу ж після весілля я завагітніла. Нашому синочку скоро буде три рочки.
З боку подумають, що в нас ідеальна сім’я, але це зовсім не так. А найгірше, що мій терпець скоро увірветься.
Справа в тому, що Василь мені зовсім не допомагає. Я звикла до іншого життя. Батько завжди підтримував маму. Треба допомогти на кухні – він вже тут, треба поприбирати – він вже з пилососом в руках. Я вважаю, що він справжній мужчина, який не боїться роботи, а чим ще можна займатися в квартирі чоловіку, крім того, як лежати на дивані і керувати пультом? Інше діло, якщо в своєму будинку живеш, там чоловічої роботи побільше, і на жінку багато накладається.
Інша причина мого гніву – фінансове становище. Чоловік заробляє дуже мало, йти зі своєї роботи він не хоче, бо звик до співробітників.
Живемо в орендованій квартирі, за яку платять навпіл мої батьки і його, тому що у нього самого немає ні квартири, ні заощаджень… Нічого!
Ще одна дуже важлива деталь, як на мене, це надто важкий характер. Ні ласки, ні тепла, ні поваги, ні любові… Ви скажете, де були мої очі раніше? Але він не був таким. Коли все це помінялося, поняття не маю.
Василь постійно ображається, інколи я навіть не розумію причину, може тиждень не розмовляти, я раніше сама робила перший крок, навіть вибачалась, дуала, може це я щось не так зробила. Тепер я мудріша: хочеш подутися – дуйся на здоров’я.
Останній раз в сварці взагалі пішов до батьків з речами на тиждень і повернувся звинувативши мене у своєму вчинку.
Між мною та свекрами стосунки також натягнуті. Вони самі не багаті, надіялись, може Василько хоч на багачці жениться, а тут я така намалювалася, нічим не краща за них. Ні кола ні двора, як одного разу про мене сказала Ольга Степанівна.
Я можу розраховувати лише на своїх батьків. Вони вже давно мені сказали, якщо я таки надумаю, то вони нас з сином приймуть, і допоможуть налагодити життя.
Я б давно пішла від Василя, але я така дивна людина, що мені важко його покинути. Боюсь, що він ще більше зламається без сім’ї. Ми то його хоч якось на плаву тримаємо.
Як правильно вчинити? Допоможіть порадою? Чи може людина в такому віці помінятися?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – chcemybycrodzicami
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook