Молода жінка, така абсолютно наша з вигляду, кличе такого самого білобрисого дворічного малого на майданчику:
– Тамерлаааан, Тамерлаааанчикууууу!
І ця жінка – моя туди його невістка. Мені так соромно стає, я відходжу від майданчику і роблю вигляд, що я їх знать не знаю.
Вдома я кличу його Тимошкою, ну а як ще? Назвали б зразу адекватним ім’ям, хто ж би проти був. А так – нехай Оля терпить. Вони у нас в гостях. Тамерланчиків мені ще не вистачає в хаті.
Проте невістці не подобається, що я малого нормальним іменем кличу, дметься, протестує.
Більше того – дзвонить сину на фронт і жаліється! Знайшла причину мого Діму турбувати, нерви моїй дитині-захиснику робити.
Оце придумала вихід.
Переселю їх мабуть днями до моєї свекрухи, яка по нашій же вулиці живе трохи далі. Бабця вже трохи не в собі, швидко перевиховає і Олю і Тамерланчика.
Ото мить мого триумфу буде, коли невістка назад попроситься. Ще й сама побіжить в РАЦС переписувати Тамерлана на Тимофійчика, от так і буде, присягаюся.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
