fbpx

В гості приїжджали кілька разів, але на Любов Михайлівна як знаходило що. Ображала вона Надю, до кожної дрібниці чіплялася. І сіла не так, і ніж не так узяла. Хліб – і той не так нарізала навіть. А чого той хліб різати? Його ще на хлібокомбінаті на скибочки поділили

Любов Михайлівна золота людина була. Так про неї всі говорили. Тільки чомусь була, вона і зараз є. Та ось життя в неї змінилося.

На роботі начальниця. У неї навіть прізвисько підпільна – мати. Любов Михайлівна виду не подає, що відомо їй, але в душі дуже цим пишається.

Що там казати – вона мамою завжди на п’ять із плюсом була. Навіть приятелі синочки – ті і взагалі не своїм матусям пацанські спочатку, а потім і цілком дорослі проблеми несли. Ні, до неї йшли ділитися.

А крім сина Віталіка і нема нікого. І сама не знала, як так вийшло. Подружки інститутські по дискотеках-гулянка, а в неї червоний диплом світло у вікні. Так і вилетіла у світ. Не те щоб без чоловіка, без друга серцевого навіть. Натомість диплом свій отримала. Звичайно, червоний.

А на роботі як – там кар’єру робити треба. Схаменулась тільки, коли начальником відділу стала. У віддаленому філії співробітник один симпатичний був, та й з головою дружив теж. Ну Любов Михайлівна у філію той у відрядження і напросилася. Місяць усього й пройшов, вже й повертатись можна. А за два, коли на перше УЗД пішла, що у неї Віталік, і впізнала.

Хлопець народився всім подружкам на заздрість. Як підріс – у Любов Михайлівна залицяльник з’явився. А що, адже вона зовсім навіть не потвора була. І заміж покликав, тут Віталіку вона його і пред’явила.

А пацан-то, що ви думаєте, узяв та мужику в черевики і надув. Наче кіт який. І гудзики біля плаща зрізав. Чоловік з розумінням виявився. Потоваришуємо ще, сказав. Тільки Любов Михайлівна швидко свій вибір зробила. Між життям своїм особистим та сином. Та й синок, треба сказати, маму не підводив. Школа з медаллю, потім інститут, все як у людей і, загалом, навіть краще.

Дівчат, як не наводити, наводив. І Любов Михайлівна як рідна раділа кожній. Тільки не трималися дівчата у Віталіка щось. Зустрічається з Оленькою місяць. Дивись, а вже не Оля в нього, а, наприклад, Наталя.

І хіба Любов Михайлівна проти якої з них йшла? Та вони у неї розумнички всі були. Хіба що між іншим Віталіку помітить – мовляв, усім Оленька гарна, тільки трохи клишонить, але це її не псує навіть. Або про Юлю – мовляв, ось недавно написала їй лист, як справи хотіла дізнатися. Так та у відповіді тричі «тися» з «тися» переплутала, уявляєш! А треба сказати, що Віталіку вона грамотність бездоганну з дитинства прищепила. Так для нього ці тися неправильні гірше гидкою жаби.

Так вони й жили собі, та одного разу Віталік привів чергову дівчину, Надю. І треба ж чого здивував – медсестру! Нехай не з лікарні звичайної, але медсестру! Ну Любов Михайлівна спочатку себе показувати не стала. Привітною з Надею була. А ось із Віталіком свою лінію гнула. Все перепробувала – і про специфічний запах натякала, і що вуха завеликі, і ще багато чого. Тільки все одно, що в стінку горох кидала.

Загалом одружилися вони. Але Любов Михайлівна з невісткою та дня під одним дахом не прожила. Ще до весілля квартиру на дві розміняли.

Молоді ті, звичайно, в гості приїжджали кілька разів. Але на Любов Михайлівна як знаходило що. Ображала вона Надю, до кожної дрібниці чіплялася. І сіла не так, і ніж не так узяла. Хліб – і той не так нарізала навіть. А чого той хліб різати? Його ще на хлібокомбінаті на скибочки поділили.

Став Віталік один маму відвідувати. Та тільки й він покинув. Нудно ж сидіти і слухати все про одне – яка невміха та сільська його Надя. Хоча вона зовсім не з села була. Але містом її Любов Михайлівна ніколи не цікавилася.

І десь за рік раптом дзвінок. Любов Михайлівна, та вже й спати зібралася. Трубку взяла – а там Надя, і голос якийсь слабкий. Любов толком і не зрозуміла – начебто води відходять, а де Віталік?! Наступного дня до лікарні, який їй Надя назвала, помчала. А їй і повідомляють – онука у вас, вітаємо.

Любов Михайлівна давай Віталіку дзвонити, а в ній у відповідь, що не обслуговується той номер. Насилу коли Надя отямиться дочекалася. Та й дізналася, що за кордонами нашої Батьківщини Віталік. І там у нього інша родина, вважай. А що трубку спочатку не брав – так щоб від матусі «А я тобі казала!» не почути. А потім, коли все закрутилося, і не до неї вже було.

Любов Михайлівна по фрукти-соки з’їздила, передачу передала. А біля самої ноги як ватяні. Ну Надя добре, а от як з нею, матір’ю, яка сину життя віддала, міг так вчинити її Віталік?!

Розплющила Любов Михайлівна очі – а біля ліжка Надя сидить. І ситуація якась не та. «Загалом у лікарні ви, — Надя пояснила, — тільки ворушитися вам не можна. На нервовому ґрунті інсульт у вас трапився.

Повезло, треба сказати, Любов Михайлівна. Через два тижні і вставати почала, і розумом не зашкодила. Тільки як знати, чому обійшлося, Надя, вважай, у лікарні оселилася. Так утрьох і перемогли. Добре, дівчинка тиха виявилася.

Нині Вірочці вже сьомий рік пішов, а Надя кардіологом стала. Любов Михайлівна пишатися не втомлюється – он дочка у мене розумниця яка! Так утрьох і мешкають. Свекруха, каже, нікудишня вийшла з мене, але знаю – ідеальної тещею точно стану!

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page