fbpx
життєві історії
Моя 27-річна дочка жила і працювала в Києві, але вже ось як три місяці повернулася до мене в райцентр. Містечно у нас не глухе і така-сяка робота є, але то не про нашу пані. Пишу, щоб попросити поради і допомоги. Недавно взагалі ось таке зробила: сказала мені, що влаштувалася на якусь роботу. Зранку збирається, їжі побільше з собою бере

Моя 27-річна дочка жила і працювала в Києві, але вже ось як три місяці повернулася до мене в райцентр. Містечко у нас не глухе і така-сяка робота є, але то не про нашу пані.

Пишу, щоб попросити поради і допомоги.

Моя дочка Вікторія з дитинства балувана, бо була одна, бажана і довгоочікувана. І ось я пожинаю результат, моїх сил немає так далі жити.

Я я сказала, три місяці тому Віка повернулася жити до мене зі столиці, бо там суттєво зменшилася у неї зарплата і та і тривожно дуже було їй. Весь цей час працювати не хотіла і не хоче, хоч можна влаштуватися на касу в магазин, чи на ринок, чи офіціантом або баристою, чи спробувати у бюджетну сферу кудись – було б бажання.

Так ні, Віка просто лежить на ліжку, нічого не роблячи, а на мої зауваження, мовляв, треба в домі допомогти прибратися реагує емоційно: сльози, грюкає дверима.

Недавно взагалі ось таке зробила: сказала мені, що влаштувалася на якусь роботу. Зранку збирається, їжі побільше з собою бере. І задоволено йде. А потім мені сусідка сказала, що бачить її кілька днів біля нашого озера у сквері, через якицй сусідка на роботу ходить. Виходить, дочка говорила мені неправду, що ходить на роботу, а сама по місту і в сквері гуляла, бо подруг у неї і друзів немає.

Раніше я з нею справлялася, а зараз не слухає, робить усе по-своєму. Пробувала через інтернет консультуватися з психологом, мені відповіли, що жоден спеціаліст зараз не візьметься за таке. Що мовляв, все життя виховували дитину розпещеною, ось і підсумок. Сказали, що зараз дочка доросла, змінити себе і свої звички, крім неї ніхто не може, і я для неї зробила, що могла.

Може, у когось була схожа ситуація? Будь ласка, напишіть, як ви впоралися. Всі знайомі, навіть чоловіки, кажуть одне й те саме: що їй байдуже на все і на всіх, що вона любить лиш себе і добровільно не працюватиме так і сидітиме на моєму утриманні. Родичі з мого боку всі не надто високої думки про Вікторію, і так було завжди.

Але що мені робити? Виставити рідну доньку з дому? А куди їй іти? Нема куди! Особливо зараз, у такий час.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.