fbpx
життєві історії
Моя Анна вночі погано спала. Погода була по-осінньому чудова, тому поснідавши я відразу направилася з коляскою в парк, що знаходиться поблизу нашого будинку. Я звернула на алею, як мені на зустріч став бігти хлопчина років чотирьох. – Хлопче, як тебе звати? З ким ти гуляєш? – Від його відповіді мені перехопило подих, а потім я почула голос за спиною

Моя Анна вночі погано спала. Погода була по-осінньому чудова, тому поснідавши я відразу направилася з коляскою в парк, що знаходиться поблизу нашого будинку. Я звернула на алею, як мені на зустріч став бігти хлопчина років чотирьох. – Хлопче, як тебе звати? З ким ти гуляєш? – Від його відповіді мені перехопило подих, а потім я почула голос за спиною.

Хлопчик гнався за павутинкою і, здавалося, нічого не помічав навколо.

Павутинка приземлилася на коляску, і він здивовано зупинився і озирнувся.

– Ти чому один? А де батьки?

Хлопчик мовчав.

– Як тебе звати?

– Дмитрик…

– А мене тітка Оксана. Ти з ким гуляєш?

– З татом, мами нема…

– А де ж тато?

Дмитрик здивовано знизав плечима, а на очах почали з’являтися перші сльози. Нижня губа зрадливо відстовбурчилася, і Оксана зрозуміла, що зараз несподіваний знайомий розплачеться.

Вона підхопила його на руки, обійняла та заспокоїла:

– Ну-ну, давай не плакатимемо, дивись, моя Анночка спить, раптом ми її розбудимо?

Дмитрик обійняв Оксану і тихенько сказав:

– Не плакатиму, а ти хочеш бути моєю мамою?

У Оксани навіть подих перехопило від таких слів малюка, вона розгубилася, і в цей момент почула голос за спиною:

– Дмитрику, ну куди ж ти втік, на мить відвернувся, а тебе вже немає!

До коляски підійшов чоловік і спробував взяти сина на руки, але той тримався за Оксану.

– Що ж ти за тітку вчепився?

– Вона буде моєю мамою!

Чоловік сумно зітхнув:

– Ти ж маєш маму…

– А де вона?

Батько винно пояснив Оксані, що мовчала:

– Мама у нас є, щоправда, вона з гуртом у турі, вже сім місяців…

Оксана перепитала:

– Вона співачка?

– Не зовсім, біля співачки, на підспівках, а щось міняти не хоче…

Батьку, нарешті вдалося забрати Дмитрика:

– Пішли додому…

– А маму?

– Мама скоро приїде, правда, вона обіцяла, привезе тобі подарунки.

– А вона більше не втече від мене?

– Ми її дуже попросимо!

– Ну добре…

Тато попрощався і поніс сина додому. Дмитрик дивився з-за таткового плеча на Оксану і легенько махав їй долонькою. Сльози покотилися мимоволі, Оксана підхопила Анну на руки, сховала обличчя в її конверті, щоб не бачити повних туги очей Дмитра.

Я б не змогла ось так на довго покинути рідних людей…

А ви?

Фото ілюстративне