З чоловіком Романом ми дуже важко розпочинали спільне життя. Погашали кредит, потім довелося позичати на машину, потім лишилися без роботи.
Ледве вилізли з боргів через два роки важкої роботи та підробітків. Нам ніхто не допомагав, ми й не просили про допомогу, хоч усі бачили, як нам важко.
Моя бабуся та мама іноді підкидали копійку, за що я їм дуже вдячна, а батьки чоловіка просто співчували, паралельно купуючи собі машини та ні в чому не відмовляючи. Але це їхня справа, я розумію, хоч і прикро.
За законом половину квартири було записано на мене. У ній мешкали батьки, але батько попросив мене через нотаріуса переписати свою частину на нього. А він натомість написав заповіт, тепер квартира, в якій живе бабуся, буде моя у майбутньому, зараз власник батько.
Я не могла не погодитись. Так, мене буквально змусили, але пообіцяли, що у будь-якому разі на вулиці не залишать. Самі вони поїхали до іншого міста, де купили будинок. Нам із чоловіком дозволили тимчасово пожити у їхній квартирі. До цього ми орендували, а так хоч десь змогли тепер заощадити.
Якийсь час все налагоджувалося. Але через кілька років у батьків щось не склалося, і вони вирішили повернутися. Вирішили жити тут хоч би взимку. На той час ми з чоловіком знову просіли в доходах. Рома втратив роботу і старанно її шукав.
Грошей на оренду у нас не було, і я сказала, що ми не зможемо з’їхати якийсь час. Благо, квартира велика, місця вистачає. Батьки розуміли, що нам потрібне своє житло.
Моїй сестрі свого часу дісталася двушка, мені теж обіцяли квартиру, тому батько запропонував бабусі переїхати до них, а нам віддати її стареньку однокімнатну.
Ми були згодні на все, аби не найм і не іпотека, але тут бабуся повелася неадекватно. Почала телефонувати всім своїм родичам і скаржитися на те, що її виганяють. Живе вона на околиці міста і сама часто жалілася, що через це не бачить дітей та онуків, правнуків – дітей моєї сестри. А як їй запропонували переїхати ближче, то одразу навідріз відмовилася.
Ще дуже прикро і те, що вона весь час плакалася на брак грошей, що їй буквально нема на що жити, а сама купила собі нову техніку та меблі. І старанно приховувала це спочатку. На мої запитання, навіщо обманювала, адже пенсія в неї набагато більша за мою зарплату, вона виставила мене за двері. Я вирішила більше не спілкуватися із нею. Видно, не дуже їй і потрібна була сім’я.
Я не хочу з’їжджати і не буду. Народжуватиму дитину, і автоматично її пропишуть зі мною, в цій квартирі. Житиму навіть із батьками, але не з’їду. Сестра отримала житло, оплачену освіту, і все найкраще, а я?
Якщо вона отримала, то і я маю. Знала б, що так буде, подала на розмін квартири і вже купила б давно свою, але я своє все одно візьму.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
