Моя дочка не розвивається, як всі інші діти. Мені соромно виходити гуляти з Євою на дитячий майданчик. Думаю, мами “особливих” дітей мене зрозуміють. Тому при першій же нагоді я залишаю дочку зі своєю мамою, і йду спокійно на вулицю чи в розважальний центр зі старшим сином. Та недавно в голову мені засіла одна ідея.
Ми з чоловіком живемо в обласному центрі і виховуємо двох дітей. Маємо свою двокімнатну квартиру. І все б нічого, та через другу дитинку я замкнулася в собі і стараюсь зайвий раз з Євою на вулицю не виходити.
Так, я соромлюся своєї доньки, і нічого з цим зробити не можу. Засуджуйте мене, кажіть що хочете, але я переконана, таке відчуває кожна мама “особливої” дитини.
Першим на світ у нас з’явився син. Ми були такі щасливі з Борисом. Все уявляли, що Володя буде старшим братиком, оскільки мріяли й про донечку.
Коли Володі було три рочки, я зрозуміла, що ношу під серцем дитинку. Нашій радості не було меж, коли лікарі сказали, що це дівчинка.
Я проходила всі потрібні обстеження. Дитинка розвивалася добре.
Одразу ж скажу, що ми з чоловіком не маємо жодних шкідливих звичок.
Коли 12 вересня на світ з’явилася наша дівчинка, я була щаслива, та вже через декілька місяців нас насторожили лікарі.
Дитина погано розвилася. Скільки ми обстежень зробили, одному Богу відомо. Всі як один зі спеціалістів розводили руками.
Наша Єва може вигукувати на майданчику, кричати, битися. Вона не зважає на жодні вмовляння. Я не можу з нею собі дати ради. В три рочки вона майже не розмовляє. Все вимагає вереском.
При першій же можливості я залишаю Єву зі своєю мамою і йду гуляти з Володею.
Мені соромно, оскільки люди дивляться на мене і думають, що я погано виховую доньку.
Чоловік також старається довше бути на роботі і при першій же можливості йде до друзів чи знайомих.
Я відчуваю, що довго так жити не зможу. Боюсь, що ця дитина нас розлучить з чоловіком. Інколи до мене навіть приходять такі думки, щоб віддати Єву до спеціального закладу, де за нею будуть доглядати і надавати певну медичну допомогу.
Я не знаю що робити. Подруга рекомендує мені та Борису звернутися до психолога, але я вважаю, що проблема не в нас, не в подружжі, а в самій дочці. Без Єви в нас було чудове життя з чоловіком і сином.
Що б ви мені порекомендувати зробити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
