fbpx
життєві історії
Моя дочка вже доросла, та й немає її в Україні. Уляна вже більше трьох років живе в Іспанії. Тому з Лілею, своєю секретаркою, я поводилась, як з рідною дитиною. У неї з Денисом намічалося весілля. В мене все в голові вже було сплановане. Я хотіла подарувати нареченим квартиру. Та одного дня Ліля не з’явилася на роботі, а сам Денис ходив з опущеною головою. Як тільки я не питала, що трапилося, він не здавався

Моя дочка вже доросла, та й немає її в Україні. Уляна вже більше трьох років живе в Іспанії. Тому з Лілею, своєю секретаркою, я поводилась, як з рідною дитиною. У неї з Денисом намічалося весілля. В мене все в голові вже було сплановане. Я хотіла подарувати нареченим квартиру. Та одного дня Ліля не з’явилася на роботі, а сам Денис ходив з опущеною головою. Як тільки я не питала, що трапилося, він не здавався.

Ліля Василівна дуже здивувалася, коли до неї на співбесіду з’явився хлопець, який був дуже схожий на її колишнього чоловіка. Ще більше вона здивувалася, коли її підозри підтвердилися — то справді був син Кирила.

Цілком ймовірно, Ліля не взяла б хлопця навіть на менш важливу посаду, тільки її секретарка була готова поручитися за нього. Молоді люди планували весілля і незважаючи на нещодавно отриману спадщину, її хлопець дуже потребував роботи. Коли Ліля Василівна з’ясувала, що хлопець пережив те саме нещастя, що й вона в молодості, то відразу ж ухвалила позитивне рішення щодо посади.

Про батька Борис знав лише те, що його звуть Кирило. Ліля Василівна сприйняла хлопця дуже душевно. Неначе близького родича. І запропонувала йому найкращу посаду.

– Борисе, з завтрашнього дня ти будеш моїм помічником. А я сьогодні займуся оформленням спадщини, щоб Леся не залишилася біля розбитого корита.

Молоді люди висловили безмірну подяку Лілі Василівні. Борис поїхав за діловим костюмом, а Леся увійшла до кабінету начальниці, щоб та пояснила їй, як треба вчинити зі спадщиною.

– Леся, на сьогоднішній день усі гроші крутяться в інтернеті. Якщо зрозумієш, якщо увійдеш у курс справи, то зможеш піднятися кар’єрними сходами. Не весь час каву тобі підносити.

– Ну, навіщо ви так. Адже ви такі добрі до мене.

Ліля Василівна справді дуже була прив’язана до дівчини. Вона була хорошою знайомою діда Лесі і тому опікувалася нею. Звичайно ж, після того, як Леся отримала спадок від діда, то її хлопець приєднався до витрат. І це не вселяло довіри. Тільки жінка подумала, що вся річ у молодості. Минеться. Потрібно просто допомогти парі правильно розпоряджатися грошима. Вкласти їх у справу.

Борис виявився дуже тямущим хлопцем. Він уже скоро з усіма порозумівся на фірмі і став на посаду керівника відділу. Все було так, як запланувала Ліля Василівна. Вона була рада, що молоді щасливі, і справа йде до весілля.

Адже рідна дитина Лілі Василівни Уляна вже стала дорослою і переїхала за кордон. Жінка була самотньою. Вдруге вона заміж так і не вийшла. Жила сама. Можливо, тому вона з радістю їздила на пікнік із Лесею та Борисом, якщо вони її запрошували.

– Подивіться, які качечки? Чому вони не відлітають в теплі краї? — спитала Леся, показуючи пальцем на пташок, що плавали по воді.

– А навіщо їм це? Вони разом, вони поруч, так і переживуть холоди, притулившись один до одного. — відповіла Ліля Василівна.

– Дивні вони. От якби я мала можливість, то я б до Аргентини емігрувала.

– Навіщо так далеко? – здивувалися її супутники.

– Швидше за все, бо мені дуже подобається яскраве сонечко, люблю футбол, — засміялася дівчина, і вони пішли далі.

Ліля Василівна завжди особисто оплачувала всі витрати на подорожі та застілля. А на весілля вона хотіла подарувати їм квартиру. Адже молодим треба було десь жити. Тільки не завжди буває так, як ми плануємо. Вже напередодні весілля молодята полаялися.

Ліля Василівна намагалася з’ясувати причину події, тільки пара не хотіла йти на поступки в жодному разі. У результаті Леся пішла з роботи і не сказала, куди їде. Борис працював далі, тільки після від’їзду нареченої хлопець уже поводився геть інакше.

Жінка дуже засмутилася з приводу суперечки молоді. І через хвилювання, потрапила в клініку. Їй треба було підлікуватися. І тут вона дізнається, що з рахунків фірми зникли всі накопичення. Все, що вона одержала за останні пів року.

Звісно, ​​запідозрили Бориса.

– Ну не може ж бути, що зі мною знову трапилася та сама історія і цей хлопець пішов стопами батька, вирішивши обманути мене, – не вірилося жінці.

– Ви тільки скажіть, дайте добро, а ми вже знайдемо спосіб дістатися до цього хлопця. Адже все вказує на те, що він мав доступ до фінансів. Він здатний вивести все на закордонні рахунки.

– Не треба нічого робити. Я тут.

У дверях палати стояв Борис із опущеною головою.

– Що, ти зрозумів свою провину і вирішив не ховатися? Злякався? — сказали з поліції.

– Зовсім ні. Я просто не захотів так чинити. Саме тому Леся і полаялася зі мною. Ми розлучилися.

– Леся? Що ти таке кажеш? — не вірила своїм вухам Ліля Василівна.

– А хто ж. Ви ж самі її навчили. Вона дуже здібною виявилася. Але де її знайти? Потрібно спробувати пробити її старі зв’язки. Можливо, вдасться щось з’ясувати.

– Не роби цього, любий. Я чудово розумію, куди вона могла поїхати.

За декілька днів Лесю спіймали в Аргентині. Саме про неї мріяла дівчина весь цей час. Вона ділилася своїми мріями із начальницею. А та запам’ятала. Натомість Ліля Василівна отримала від життя черговий урок. Не треба довіряти нікому — зрадити може будь-хто. Навіть найближчий і рідний. Така вже людська натура.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!