fbpx
життєві історії
Моя донечка Соломійка рік тому вийшла заміж за Любомира, хлопця доброго, працьовитого, привітного. Я дуже рада за них. Скоро вони будуть робити перший внесок за квартиру, а поки що вони живуть на орендованій. Все було спокійно, доки до них у гості на 2 тижні не приїхала свекруха, тобто моя свашенька Оксана. Усі шафки перерила, щось викинула, щось переставила, поки що молоді на роботі. А Соломійка моя просто в осад випала від такої поведінки другої матусі. – То мені на ліжку лежати весь час? У вас ще стільки треба зробити! Кажу їй: «Ну з’їж трохи, з поваги»

Моя донечка Соломійка рік тому вийшла заміж за Любомира, хлопця доброго, працьовитого, привітного. Я дуже рада за них. Скоро вони будуть робити перший внесок за квартиру, а поки що вони живуть на орендованій. Все було спокійно, доки до них у гості на 2 тижні не приїхала свекруха, тобто моя свашенька Оксана. Послухавши дочку, я порадила їй більше терпіння, інакше можна посваритися.

Моя сваха, мати Любчика, жінка вольова і з непростим характером. Народила єдиного сина пізно, доводилося самій дбати про нього.

Щойно Оксана переступила поріг квартири молодих, почала відразу в ній поводитися так, ніби вона тут господиня, а не гостя. Все в свої руки взяла по дому. Усі шафки перерила, щось викинула, щось переставила, поки що молоді на роботі. А Соломійка моя просто в осад випала від такої поведінки другої матусі.

– Ви ж гостя, навіщо так переробляти? — намагалася втихомирити запал свекрухи дочка.

– То мені на ліжку лежати весь час? У вас ще стільки треба зробити!

Пройшло 5 днів із приїзду свекрухи, а Соломія вже не знає, на скільки вистачить їй терпіння. Крім прибирання, Оксана взяла на себе готування. У неї вся їжа жирна та калорійна. Моя дочка такого не їсть.

Кажу їй: «Ну з’їж трохи, з поваги». Дочка мало не в сльози. Розумію її, але краще зараз протриматися, ніж потім вислуховувати докори та довго відновлювати взаємини.

Дедалі більше переконуюсь, що молоде покоління чомусь не замислюється про майбутнє. Мені постійно доводиться нагадувати дочці, що з мамою Любчика треба підтримувати добрі стосунки. Це ж сім’я.

Зять також зі мною солідарний. Радить Соломії проявити більше терпіння, не перейматися через такі дрібниці. Свекруха скоро поїде, і невідомо, коли приїде наступного разу.

Дочка поки що тримається. Але з кожним днем ​​їй все важче посміхатися та зображати спокій. Натомість вона вже міркує, як краще пояснити мамі чоловіка, що господиня в цьому будинку вона.

Вже не знаю, що робити та як допомогти. З одного боку, і зробити нічого не можна, а з іншого, дивитися, як тяжко донечці теж важко. І за їхні стосунки турбуюся. Свекруха, як-не-як, Соломії тепер все життя з нею спілкуватися і знаходити спільну мову. Я все ж вважаю, що дочці треба ставати розумнішою і мудрішою і поважати старших.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.