Моя дружина Софія не працює, і мене це не влаштовує.
Я пам’ятаю, як хвилювався у момент нашої першої зустрічі під час вступу на юридичний факультет. Вона здавалася променем сонця, що освітлював заклопотані обличчя людей, що стояли поруч. Її чарівність, доброта, дружелюбність не могли залишити мене байдужим.
До кінця навчання ми були нерозлучні, а пізніше отримали адвокатську ліцензію та одружилися. Майбутнє здавалося безхмарним: два молоді амбітні адвокати створюють міцну родину.
Я завзято взявся за побудову кар’єри і працював щосили. Постійна зайнятість і робота до пізньої ночі, адже інакше у адвокатів-початківців інакше не буває. Але Софія, незважаючи на всі очікування, не намагалася знайти хорошу роботу. Як, втім, і якусь іншу.
Спочатку кохана влаштовувалася на дрібні підробітки, щоб повернути борги за навчання, але такі заробітки підійшли б комусь без освіти, та й платили за це копійки. А потім ми дізналися, що станемо молодими батьками.
Ми обоє хотіли дитину. І Софія зайнялася найважливішою справою на світі. Потім у нас з’явилася друга дитина. І дружина так і не повернулася до роботи. Навіть сьогодні, коли наші діти ходять до школи, а старший уже збирається стати студентом, Софія продовжує уперто зберігати сімейне вогнище.
Ми можемо віднести себе до сім’ї середнього класу. Ми маємо просторий будинок, можемо дозволити їздити у відпустку щороку. Діти ситі та взуті, а у нас відкладено гроші на їхнє навчання. Але якою ціною це далося мені?
У мене все більше обов’язків, і я продовжую наражати себе на постійні перенавантаження. Ті, хто давно мене не бачив, дивуються: їм навіть ніяково відзначати, як сильно я постарів. Не думаю, що зможу продовжувати так само ще 20 років.
Часто мрію, як переведуся на менш відповідальну та спокійну посаду, а різницю в доході зможе компенсувати Софія, влаштувавшись хоч на якусь роботу.
Я ж встигаю допомагати дружині по дому та брати участь у вихованні дітей. Думаю, було б справедливо, якби дружина робила свій внесок у фінансову спроможність нашої родини. Мені було б легше, якби вона допомагала мені хоч трохи.
Але її це не хвилює. Навіть якщо робота знищить моє здоров’я, їй все одно буде. Головне – не працювати самій. Вона відвідуєш спортзали, витрачаєш час на волонтерство та сумнівні хобі, пліткує із подружками, які ведуть такий самий спосіб життя.
Краєм вуха я чув, як Софія і її подружки жаліються на фінансові проблеми. Але що вони роблять, щоб допомогти своїм чоловікам?
Знаю, наша сім’я живе краще за багатьох. Мільйони людей працюють важче, ніж я, у багатьох робота неприємніша, ніж у мене. Але ж я не вимагаю від Соні заробляти мільйони. Я тільки хочу піти на менш оплачувану посаду, але зберегти комфортний для нашої родини рівень життя.
Я не хочу прокидатися вночі від думки, що якщо я раптом залишусь без роботи, то ми збанкрутуємо. Я хочу відчувати підтримку дружини, причому не лише на словах. Я втомився бути ломовим конем, який тягне на собі і дітей, і дружину.
Я хочу, щоб у нашої дочки був приклад успішної та самодостатньої матері, щоб вона подбала про свою кар’єру і в майбутньому не залежала від чоловіка так сильно, як залежить від мене зараз дружина.
А головне, я хочу, щоб Софія почала працювати теж, і тоді я знову відчую, що мене люблять, а не просто використовують, як зараз, як всі ці роки.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- З Італії я повернулася о 6 годині ранку. Чемодани тихенько залишила в коридорі, лише витягла новенький багряний халат. В мене було змішане передчуття. З одного боку щастя, що ось-ось я побачу кохану людину, а з іншого – його реакція, адже Андрій постійно наголошував, що повертатись ще рано. – За що ми жити будемо? Все дорожчає! – Але за дверима мене чекав сюрприз. Його слова: – Все не так, як ти зрозуміла, – ніби довгим тунелем доходили до моєї голови
- Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, що вже готові до “дорослих” балачок. Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб. Дома я це все розказала дочці, а вона сказала, що робити зауваження чужим дітям я не мала права
- Я нічого не розуміла, поки раптом на одній сімейній зустрічі зі свахою не почула, що я, напевно, не хотіла відпускати свого сина “під вінець” з її донькою, тому що кожна мати хлопчика не хоче відпускати сина. І тут всі пазли зійшлися. Я стала згадувати відношення сестер і самої невістки до батьків і до мене в тому числі. Одного дня я таки не стрималася, і все “вилила” сину. Мені втрачати нічого
- В рідної сестри Івана день народження. Вона замовила невеличке свято в ресторані на другий день “Зелених свят” – Трійці. Я ж нічого такого нового, щоб одягнути, не мала, тому й купила собі красиву літню сукню. Ввечері приміряла, похвалилася чоловіку, а він мене висварив, що я на непотріб гроші його тринькаю. – А ця сукня, що ти на новий рік купляла, що, не підходить? – Чоловік не полінувався і витягнув її з шафи
- В неділю до нас завітала після церкви свекруха, і за бокалом “червоненького” вона мені зізналася, що ця квартира насправді її, а ми, особливо я, тут просто гості. Я ледь не стерпла, і якщо чесно, навіть не відразу повірила в її слова. Але тепер мене турбує інше, як вона збирається компенсувати те, що я свої гроші вкладала в ремонт