Моя дружина Софія не працює, і мене це не влаштовує.
Я пам’ятаю, як хвилювався у момент нашої першої зустрічі під час вступу на юридичний факультет. Вона здавалася променем сонця, що освітлював заклопотані обличчя людей, що стояли поруч. Її чарівність, доброта, дружелюбність не могли залишити мене байдужим.
До кінця навчання ми були нерозлучні, а пізніше отримали адвокатську ліцензію та одружилися. Майбутнє здавалося безхмарним: два молоді амбітні адвокати створюють міцну родину.
Я завзято взявся за побудову кар’єри і працював щосили. Постійна зайнятість і робота до пізньої ночі, адже інакше у адвокатів-початківців інакше не буває. Але Софія, незважаючи на всі очікування, не намагалася знайти хорошу роботу. Як, втім, і якусь іншу.
Спочатку кохана влаштовувалася на дрібні підробітки, щоб повернути борги за навчання, але такі заробітки підійшли б комусь без освіти, та й платили за це копійки. А потім ми дізналися, що станемо молодими батьками.
Ми обоє хотіли дитину. І Софія зайнялася найважливішою справою на світі. Потім у нас з’явилася друга дитина. І дружина так і не повернулася до роботи. Навіть сьогодні, коли наші діти ходять до школи, а старший уже збирається стати студентом, Софія продовжує уперто зберігати сімейне вогнище.
Ми можемо віднести себе до сім’ї середнього класу. Ми маємо просторий будинок, можемо дозволити їздити у відпустку щороку. Діти ситі та взуті, а у нас відкладено гроші на їхнє навчання. Але якою ціною це далося мені?
У мене все більше обов’язків, і я продовжую наражати себе на постійні перенавантаження. Ті, хто давно мене не бачив, дивуються: їм навіть ніяково відзначати, як сильно я постарів. Не думаю, що зможу продовжувати так само ще 20 років.
Часто мрію, як переведуся на менш відповідальну та спокійну посаду, а різницю в доході зможе компенсувати Софія, влаштувавшись хоч на якусь роботу.
Я ж встигаю допомагати дружині по дому та брати участь у вихованні дітей. Думаю, було б справедливо, якби дружина робила свій внесок у фінансову спроможність нашої родини. Мені було б легше, якби вона допомагала мені хоч трохи.
Але її це не хвилює. Навіть якщо робота знищить моє здоров’я, їй все одно буде. Головне – не працювати самій. Вона відвідуєш спортзали, витрачаєш час на волонтерство та сумнівні хобі, пліткує із подружками, які ведуть такий самий спосіб життя.
Краєм вуха я чув, як Софія і її подружки жаліються на фінансові проблеми. Але що вони роблять, щоб допомогти своїм чоловікам?
Знаю, наша сім’я живе краще за багатьох. Мільйони людей працюють важче, ніж я, у багатьох робота неприємніша, ніж у мене. Але ж я не вимагаю від Соні заробляти мільйони. Я тільки хочу піти на менш оплачувану посаду, але зберегти комфортний для нашої родини рівень життя.
Я не хочу прокидатися вночі від думки, що якщо я раптом залишусь без роботи, то ми збанкрутуємо. Я хочу відчувати підтримку дружини, причому не лише на словах. Я втомився бути ломовим конем, який тягне на собі і дітей, і дружину.
Я хочу, щоб у нашої дочки був приклад успішної та самодостатньої матері, щоб вона подбала про свою кар’єру і в майбутньому не залежала від чоловіка так сильно, як залежить від мене зараз дружина.
А головне, я хочу, щоб Софія почала працювати теж, і тоді я знову відчую, що мене люблять, а не просто використовують, як зараз, як всі ці роки.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.