Моя дружина жодного дня не працювала і не хотіла дітей. За 10 років у шлюбі ми так і не стали батьками, хоч я її дуже про це просив.
Поліна спочатку вчилася, потім вирішила, що здобутої освіти їй не досить і пішла ще на якісь курси отримувати ще одну професію – фотографа.
Закінчивши їх, передумала працювати у цій сфері і вирішила зайнятися астрологією і езотерикою.
Днями сиділа на інтернетівських тренінгах, їздила зі своєю групою на місця сили, а мене переконувала, що цим можна буде добре заробляти.
Я був не проти, любив її дуже і навіть пишався, що моя жінка така різностороння, непересічна і цілеспрямована. Згодом став помічати, що ці практики йдуть їй не на користь.
Поліна все більше і більше поринала у свій світ і поступово втрачала зв’язок із реальністю. Називала себе чарівницею, яка може змінити життя людини, а оскільки черги з бажаючих не спостерігалося, вона почала намагатися переробити мене.
Я людина прагматична і в усі ці речі не вірю, волію самому будувати своє життя, а не покладатися на долю та вищі сили. На цьому ґрунті почалися між нами розбіжності, які призвели до охолодження в наших взаєминах і до розлучення.
І тут моя фея перетворилася на розважливу та продуману особу, яка почала ділити наше майно. Ми могли б вирішити це питання по-доброму, бо я не претендував на її машину та інші дорогі подарунки, які робив усі ці роки. Це крім оплати різноманітних курсів та закордонних путівок до Мексики, Індонезії, Непалу, на Балі та в інші екзотичні країни.
Але їй цього здалося мало і вона хоче відсудити половину квартири, на яку гроші дали мої батьки. Питання спірне, тому що цей факт не було зафіксовано документально.
Недарма кажуть: «Хочеш дізнатися про людину – розлучись з нею». Ніколи не думав, що моя трепетна і піднесена дружина перетвориться на ненаситну акулу, готову на все заради свого збагачення.
Квартиру вона, звичайно, не отримає – я цього не допущу, але всім хочу дати на майбутнє пораду – не надто довіряйте своїм половинам, як би ви їх не любили, і укладайте шлюбний контракт, якщо є що втрачати! Всім миру й добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило