Моя двоюрідна сестра Вероніка з родиною вже майже рік мешкає в нашому місті. вони переселенці з Херсонщини. Орендують житло, ми трохи допомагаємо, чим можемо. Так ось, недавно Вероніка народила третю дитину! Чим тільки думали – я не знаю, хоча й не мені судити, звичайно.
Живуть вони з чоловіком та ще двома дітьми, м’яко кажучи, скромно. Але це їхній вибір.
Минуло приблизно півроку, і ось Вероніці стало зовсім несолодко. Живуть вони недалеко, і Вероніка почала прозоро натякати, не хотіла б я взяти ненадовго піврічну дитину. Я чесно сказала, що не хотіла б. У мене є свій син, є чоловік, хобі, плюс я працюю. Мені є чим зайнятися.
У відповідь пішли образи. Більше того, старша дочка Вероніки дружить з моїм сином, і мабуть через брак уваги дівчинка почала привертати до себе увагу шляхом скарг на інших дітей, що всі її ображають, всі погані, одна вона хороша.
Почалися вже реальні розбирання, оскільки діти підлітки, за ними око та око треба. Закінчилося тим, що ми з чоловіком чесно сказали Вероніці, щоб причину шукала в себе вдома. Те, що її старші діти недоотримують уваги і якихось речей, – це суто їхні проблеми.
Ми не народжуємо другого та третього, тому що їм потрібно багато чого давати. Врешті-решт через ці конфлікти перестали спілкуватися зовсім.
Мені насправді байдуже, хоч і сестра. Просто цікаво, навіщо люди народжують дітей, коли не можуть собі цього дозволити, а потім наївно вважають, що їм усі щось повинні і мають допомагати. Я вважаю, що розраховувати кругом треба лише на себе і власні сили.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті
- В понеділок діти пішли до праці, а я за майстром давай дзвонити. Словом, прибили цю поличку, все гарно і зручно. Також я поприбирала в шафці, де крупи лежали, бо моль завелася. Я все непотрібне викинула, в магазині придбала спеціальні контейнери. Та інша б раділа, але Наталя мене висварила. – Це моя хата! Я тут господиня. Ви б ще в мою шафу залізли! – Я з тих нервів ще відповіла: “Якщо там такий бардак, як на кухні, то і залізу”. Наступного дня син мене посадив на потяг