Моя двоюрідна сестра Вероніка з родиною вже майже рік мешкає в нашому місті. вони переселенці з Херсонщини. Орендують житло, ми трохи допомагаємо, чим можемо. Так ось, недавно Вероніка народила третю дитину! Чим тільки думали – я не знаю, хоча й не мені судити, звичайно.
Живуть вони з чоловіком та ще двома дітьми, м’яко кажучи, скромно. Але це їхній вибір.
Минуло приблизно півроку, і ось Вероніці стало зовсім несолодко. Живуть вони недалеко, і Вероніка почала прозоро натякати, не хотіла б я взяти ненадовго піврічну дитину. Я чесно сказала, що не хотіла б. У мене є свій син, є чоловік, хобі, плюс я працюю. Мені є чим зайнятися.
У відповідь пішли образи. Більше того, старша дочка Вероніки дружить з моїм сином, і мабуть через брак уваги дівчинка почала привертати до себе увагу шляхом скарг на інших дітей, що всі її ображають, всі погані, одна вона хороша.
Почалися вже реальні розбирання, оскільки діти підлітки, за ними око та око треба. Закінчилося тим, що ми з чоловіком чесно сказали Вероніці, щоб причину шукала в себе вдома. Те, що її старші діти недоотримують уваги і якихось речей, – це суто їхні проблеми.
Ми не народжуємо другого та третього, тому що їм потрібно багато чого давати. Врешті-решт через ці конфлікти перестали спілкуватися зовсім.
Мені насправді байдуже, хоч і сестра. Просто цікаво, навіщо люди народжують дітей, коли не можуть собі цього дозволити, а потім наївно вважають, що їм усі щось повинні і мають допомагати. Я вважаю, що розраховувати кругом треба лише на себе і власні сили.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.