fbpx

Моя історія неймовірна, про неочікуване повернення синочка. 20 років тому я пережила те, що не опишеш, втративши сина, Артему було 17. Для мене тоді зупинилося життя. Наснився, такий веселий, радісний і каже мені: «Мамочко, не хвилюйся скоро ми будемо разом». З 24 лютого у нас почалося нове життя: “Подивіться, їх двоє”

20 років тому я пережила те, що не опишеш, втративши сина, Артему було 17, він був золотою дитиною, але так вийшло, що виріс надто безтурботним. Для мене тоді зупинилося життя. Я не помічала ні друзів, ні літо, що буя навколо, ні себе саму.

Так вийшло, що у нас із чоловіком більше не було діток. Я просто опустила руки, хоча ми були ще молоді, оскільки одружилися відразу після школи, а через рік народився Аремко. Тому на момент, коли його не стало, мені виповнилося 36 років.

Я закинула все, просто сиділа та плакала, іноді волала ночами, звільнилася з роботи. Чоловік спочатку намагався якось мене підтримати, поговорити, а потім рукою махнув.

Через якийсь час перейшов жити до іншої кімнати. Я не готувала, не стирала, не прибирала, іноді бувало, що навіть не розчісувалась, не жила, а просто існувала. Я повністю обірвала зв’язки зі всіма родичами, для мене вони всі стали зрадниками, які через рік перестали ходити у жалобі, я не хотіла ні з ким розмовляти нікого бачити, я хотіла до сина, просто до сина!

Через 3 роки я почала нарешті виходити на вулицю, мене почали відвідувати друзі Артема, ми разом ходили його провідати. Через 6 років я почала спілкуватися із родичами, потихеньку поверталася до життя, точніше вчилася заново жити, розмовляти, посміхатися, все – заново.

Чоловік завжди був поруч, допомагав, нічого не говорив. Через рік ми отримали запрошення від моєї племінниці на весілля, я спочатку відмовилася, але мене вмовили. Тоді я вперше розлучилася з жалобою, зняла чорний одяг та косинку.

Після весілля племінниці я почала потихеньку приходити до тями, оновила зачіску, підфарбувалася, купила новий одяг, з чоловіком налагодилися стосунки.

Наприкінці осені чоловік запропонував поїхати в санаторій на 21 день, відпочити і підлікуватися. Санаторій – краса, в березовому гаю, просто казка. Тут у нас із чоловіком був другий медовий місяць, відпочили просто чудово.

Скажу так, син мені ніколи не снився, хоча я дуже просила його. А тут перед Новим Роком, наснився, такий веселий, радісний і каже мені: «Мамочко, не хвилюйся скоро ми будемо разом».

Прокинувшись уранці, я просто була впевнена, що скоро мене син забере. Я розповіла про сон усім, мене ніхто не міг зрозуміти, бо коли я розповідала, я світилася від радості.

На той час я влаштувалася на роботу, в січні у мене був медогляд, і мені повідомили, що я при надії!

Я думала, що лікар знущається.

Прийшли на узі, я побачила величезну темну пляму, він увімкнув звук, а там серцебиття, він посміхається і каже: «21 тиждень йому, точніше їм, подивіться, їх двоє».

У мене пропав дар мови, чоловік плакав. Коли ми оговталисяв, лікар сказав, що в мене все гаразд, мої хлопчики розвиваються нормально.

З 24 лютого у нас почалося нове життя, ми чекали на народження хлопчиків, я просила сина, щоб він мені наснився, але він не приходив. Я виносила і сама народила своїх хлопчиків, хоча всі казали, що з моїм віком буде важко. Між хлопчиками різниця 12 хвилин, коли народився другий, я побачила Артемка, хлопчик був копією мого першого сина, навіть плямка на спині, як у нього.

Першого малюка ми вирішили назвати на честь лікаря, який привів їх у цей світ – Павлом, а ось другого я хотіла назвати Артемом, але мене всі відмовляли, казали що не можна, гріх, і я здалася, хлопчика назвали Олексієм.

Зараз моїм синочкам по 11 років, Павлик енергійний хлопець, без синця і день не минає, а ось Льоша спокійний як Артемко, вони й зовні схожі й характерами, навіть почерк однаковий. Він, як і  як і перший син, захоплюється електронікою і радіотехнікою.

Може, там, нагорі, вирішили, що я заслужила хоч трохи радості й щастя? Не знаю, але я рада, що в мене такі золоті діти та чоловік, який завжди був поряд. Миру всім вам і добра! цініть життя й те, що маєте.

Автор: Олександра

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page