Моя кохана хотіла практичний подарунок на День Святого Миколая, а я подарував їй набір, який коштував 15 250 гривень. — Я просила практичності, а ти подарував мені натяк. – сказала вона з образою. Настрій був поганий у нас двох
Ця історія про те, як один, здавалося б, невинний вибір, перекреслив моє щастя. Я досі думаю про той вечір, про ту мить, коли Марта розгорнула подарунок. Відтоді минуло лише кілька днів, а відчуття незручності, збентеження і провини досі зі мною.
Я, Володя, завжди вважав себе досить чуйним хлопцем. У нас із Мартою були прекрасні стосунки, або, принаймні, я так думав. Ми познайомилися на роботі, в ІТ-компанії, де я був розробником, а вона — креативним менеджером. Марта була світлою, енергійною, завжди з чудовим почуттям гумору. Я закохався в її усмішку, в те, як вона горить своєю роботою і як мило збирає волосся в недбалий пучок, коли зосереджена. Через пів року ми почали жити разом.
Наше спільне життя було наповнене затишком, спільними поїздками та довгими розмовами вночі. Але була одна річ, яка постійно створювала напругу — побут.
Марта, як творча особистість, часто була розсіяною щодо домашніх справ. Її робоче місце могло бути завалене паперами, в кухні іноді залишався немитий посуд, а у ванній — забуті речі. Я ж, навпаки, люблю порядок. Мої програми завжди структуровані, мій код — чистий, і я переніс цю любов до ладу в наше спільне життя. Звісно, я більшість справ брав на себе, але іноді це мене засмучувало. Я відчував, що весь тягар підтримання чистоти лягає лише на мене, і це здавалося несправедливим.
Ми не сварилися через це гучно. Але час від часу я не витримував і робив Мартусі зауваження, кажучи щось на зразок:
— Марто, поглянь, уже третій день стоять ці чашки в раковині. Я не робот, щоб постійно прибирати за двома.
— Володю, я знаю. Просто сьогодні був такий важкий день, стільки завдань, що я просто не мала сил. Завтра вранці обов’язково все приберу.
Вона завжди вибачалася, але ситуація повторювалася. Я почав відчувати накопичене роздратування.
Наближалося свято Святого Миколая. Це було свято, яке ми завжди відзначали як невеликий проміжний етап перед Новим роком, обмінюючись символічними подарунками. Я хотів подарувати Марті щось корисне, щось, що б натякнуло на те, що я хотів би бачити зміни в нашому побуті.
За кілька днів до свята я зайшов до великого магазину. Спочатку я дивився на парфуми, які вона любила, на новий браслет, про який вона згадувала. Але в моїй голові постійно крутилася думка: Що справді покращить наше життя?. І тут я побачив той відділ.
Це був розкішний, ні, не так — професійний набір для прибирання. Не просто ганчірки і засіб для підлоги, а цілий арсенал: супер-інноваційний пилосос, що працює від акумулятора і може прибирати в кутках, набір екологічних, але потужних засобів для кожної поверхні, спеціальні мікрофіброві рушники різних кольорів для різних кімнат і навіть автоматичний розпилювач освіжувача повітря з таймером. Набір виглядав дорого і солідно. Я подумав: Це ідеально. Це покаже, що я дбаю про чистоту нашого дому і хочу полегшити їй роботу, раз уже їй так важко. Я обрав його.
Я загорнув подарунок у яскравий, блискучий папір, перев’язав великим атласним бантом і поклав під ялинку, яку ми вже поставили. Я був упевнений у своїй ідеї. Я думав, що Марта оцінить мою практичність і бажання мати чисту оселю.
Вечір 6 грудня цього року. Ми сиділи на дивані, ввімкнули різдвяну музику, запалили свічки. Запах мандаринів і затишку заповнював кімнату. Марта вручила мені свій подарунок — вона купила мені професійні навушники, про які я давно мріяв для роботи.
— Володю, я знаю, як ти любиш якісний звук, — сказала вона, цілуючи мене в щоку. — Це для твого комфорту.
Я був дуже радий. Настала черга Марти. Я простягнув їй свою велику, важку коробку.
— Кохана, це щось дуже потрібне. Для нашого спільного життя, — сказав я з усмішкою.
Марта почала обережно знімати папір. Її обличчя світилося в очікуванні, яке швидко змінилося спантеличенням, коли вона побачила логотип виробника побутової хімії.
Коли вона повністю розгорнула коробку і побачила вміст — пилосос, пляшки, ганчірки — її усмішка зникла. Залишилася тільки порожнеча, яку я ніколи раніше не бачив. Вона сиділа мовчки, дивлячись на набір для прибирання, як на вирок.
— Володю, що це? — її голос був тихий і на подив рівний.
Я нахилився до неї, думаючи, що вона просто не зрозуміла глибини мого задуму.
— Це найкраще, що є! Поглянь, який пилосос. Він сам усе зробить! А ці засоби — екологічні, без шкідливих речовин. Я хотів полегшити тобі життя, щоб ти не витрачала час на прибирання і не втомлювалася. Це для нашого комфорту!
Вона підняла очі. У них не було сліз, але було щось значно гірше — глибоке розчарування.
— Ти подарував мені набір для прибирання, Володю? На свято Миколая? Ти вважаєш, що єдине, що мені потрібно, — це прибирати?
— Ні, звичайно, ні. Просто… це корисно для нас обох, — пробурмотів я, відчуваючи, як піт виступає на скронях. Я зрозумів, що припустився величезної, непоправної помилки.
— Корисно? Я могла купити це сама в будь-який день, якщо б хотіла. А я хотіла відчути, що ти мене цінуєш. Як жінку, а не як хатню робітницю, — її голос почав тремтіти. — Ти знав, що я почуюся так.
— Марто, не треба перебільшувати. Це просто подарунок.
— Ні, не просто. Це демонстрація того, що ти бачиш мої недоліки і намагаєшся їх виправити за допомогою подарунка на свято. Я відчула себе такою… незначною. Ти бачиш лише бруд, який я залишаю, а не людину, яку любиш.
Ця розмова тривала ще недовго, але її наслідки були миттєвими й відчутними. Марта зібрала подарунок назад у коробку і поставила його біля дверей. Вона сказала, що їй потрібен час, щоб подумати, і тієї ж ночі поїхала до своєї подруги Наталі.
Я залишився сам у чистій, але холодній квартирі з дорогим набором для прибирання біля дверей. Я лише кілька днів тому пережив цей стан. Я намагаюся додзвонитися до неї, вибачаюся, благаю повернутися, пропоную віднести подарунок назад до магазину. Але Марта непохитна.
Вона написала мені повідомлення, що прийде, щоб забрати речі. Ми поговоримо востаннє. Я знаю, що вона скаже.
— Володю, — я вже чую її голос, — справа не в пилососі. Справа в тому, що ти ним сказав. Ти показав, що для тебе важливіший порядок у квартирі, ніж мої почуття. Ти замінив турботу про мене на бажання мене змінити. І я не можу так далі.
Наші стосунки закінчуються. Так швидко, як закінчується пісня на радіо. Один подарунок, одне неправильне рішення перекреслило все те, що ми будували півтора року. Я зрозумів, що я не просто хотів полегшити їй життя. Я хотів, щоб вона стала іншою. І саме це було моєю найбільшою помилкою. Я не прийняв її такою, якою вона була.
Дорогі читачі, що ви думаєте про такий вчинок? Чи справді подарунок натякав на мої приховані претензії, чи це Марта занадто емоційно відреагувала? Напишіть, будь ласка, свою думку в коментарях, що б ви зробили на її місці? І не забудьте поставити вподобайку цій історії, адже для мене дуже важливо знати, що ви мене підтримуєте!
