Моя кума з дитиною переїхали 7 років тому. Тепер їй в Україні, як вона каже, навіть повітря не підходить. У мене не так, я хочу додому, хоча я косметолог і вже тут теж маю клієнток-українок. Двом заможним росіянкам відмовила. Не можу переступити через себе і свою гідність.
Дубай – місто, схоже на міраж. Він виріс із неживої пустелі буквально за 20 років, щоб радувати людей своєю красою, технологічністю та безпекою.
Про те, що в Дубаї поліцейські їздять на спорткарах, а в центрі міста розташований найвищий будинок у світі, знають майже всі. Але в цьому місті ще багато того, чим здивувати!
Ось приміром, Дубай – дуже молоде місто. Понад половину населення цього міста становлять люди 25-34 років. І лише 15% мешканців старше 45! Для порівняння, у Берліні, Римі та більшості інших мегаполісів більше половини населення старше 40 років.
У Дубаї розкіш усюди. Навіть на автобусних зупинках!
Автобусні зупинки у місті оснащені системою кондиціонування та зволоження повітря, а в деяких навіть встановлені спеціальні арома-машини, які розповсюджують приємні парфумерні композиції.
Кішкою у Дубаї нікого не здивуєш. Всі ми любимо кішок, не дарма стільки милих мемів та відео в інтернеті пов’язані саме з ними. Але жителям Дубая мало звичайних домашніх кішок – вони вважають за краще заводити екзотичних вихованців.
Не дарма в цьому місті найбільше людей тримають вдома левів, тигрів, орлів і навіть крокодилів як домашніх тварин! Ми були в гостях в родині друзів моєї куми, так у них вдома живе левеня!
У Дубаї майже не скоюють злочинів. Загалом ніяких! І це мені мабуть найбільше подобається.
Дубай – одне з найбезпечніших міст світу. 99% жителів міста почуваються у безпеці, гуляючи ночами. Це найвищий показник у світі! Крім того, поліцейські тут приїжджають на виклик швидше, ніж будь-де у світі.
Ще один цікавий факт: Дубай – найміжнародніше місто світу. 80% його населення вільно розмовляють англійською мовою. Тому Дубай – ідеальний напрямок для тих, хто хоче вільно заговорити англійською, і побачити останні досягнення науки і техніки, і просто відпочити на пляжі. Чи, як оце ми, тимчасово сховатися від війни й небезпеки…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя