Поділіться цими добрими коротенькими історіями з іншими, і світ стане трішки кращим!
***
90-ті роки. Не буду писати, що жили бідно, але так воно і було. Я дівчинка-підліток. Моя літня сусідка почала віддавати мені свій одяг і прикраси з юності, коли носила той самий розмір, який у мене. Вони були напрочуд в ідеальному стані, не виглядали старомодно. Через якийсь час стала помічати схожі речі на інших дівчатках. Тільки зараз зрозуміла, що сусідка купувала нові речі і під виглядом старих і непотрібних віддавала мені, тому що розуміла, як важливо в цьому віці виглядати гарно.
***
Одного разу влітку я йшла додому зла і втомлена, потрапила під дощ і промокла до нитки, та так, що світла сукня почала просвічувати, а косметика розтеклася. Іду, ловлю погляди перехожих і дратуюся. Що, самі ніколи не потрапляли в таку ситуацію?! Ні, йдуть і дивляться ще так питально і осудливо. Словом, дійшла до під’їзду і усвідомила, що всю дорогу йшла, міцно притискаючи до себе сумочку і… парасольку.
***
Стоїмо з донькою в магазині. Їй тоді три роки було. На ній – біла шубка, пухнаста шапка, унти з бісером. Очі великі-великі, щічки від морозу рожевим горять. Обертаюся на пхикання хлопчика років п’яти: «Мамо, я таку дівчинку хочу! Таку гарну мені треба! Я без неї жити не зможу!» Посміялися з його мамою, дітлахи познайомилися, виросли. Цього року одружуються.
***
Їду в автобусі. Стало нудно, згадав старий прикол. Втупившись на дівчину, довго розглядаю її. Далі беру телефон і кажу: «Шефе, я знайшов її». А ця дівчина, нітрохи не розгубившись, витягує свій телефон і каже: «Я спав, вимагаю термінової евакуації». Я в такому подиві! Весь автобус реготав.
***
Після автомобільної аварії не можу розмовляти, буквально, тому ношу з собою блокнот з ручкою, щоб якось вести спілкування з людьми. Коли лежав у лікарні, до мене приїжджав щодня мій друг дитинства і дискутував зі мною на різні теми. Починав він і терпляче чекав відповіді від мене, поки я напишу її на папері, а після приймався оскаржувати або підтримувати. Ціную його, ціную цей момент.
***
Люблю співати у ванній, але тільки тоді, коли батьків немає вдома, оскільки мій спів більше схожий на виття хворої собаки. Так ось, стою якось під душем, співаю, забула, що всі рідні вдома. Коли вийшла з ванної кімнати, перед собою в коридорі побачила батьків і сестру, що на стільцях сидять і аплодують мені. Тато навіть квітку десь знайшов.
***
У 90-х, коли мені було років п’ять, а братові вісім, батьки спокійно залишали нас вдома самих і йшли на роботу. Грошей не давали, цукерок, шоколаду, іншого смачненького немає. Але ми ж діти, без солодкого не можемо. Тоді мій брат діставав мамину кулінарну книгу, ми вибирали простенький рецепт, ходили по сусідах, збирали потрібні інгредієнти і пекли смакоту самі! А потім знову ходили по сусідах і пригощали всіх, хто поділився. Було круто!
***
Придумала я в своїй родині п’ятихвилинки Ніжності. Варто тільки сказати: «А зараз П’ятихвилинка Ніжності», як чоловік і син кидають свої справи і йдуть мене обіймати, по дорозі прихопивши кота (він також бере участь в п’ятихвилинка Ніжності).
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
