Я живу з маленькою дитиною в сім’ї у своїх батьків.
Тато мій лежить вже 10 років, мати за ним доглядає.
А нещодавно забрали до себе лежачу бабку, матір моєї матері, а слідом і діда, хворого, але ще ходить.
Найгірше, що він нікого не впізнає, кидається на нас, ходить у “справах” куди попало, каже, що ми його ображаємо. При цьому сили в нього ще біше, ніж достатньо. А от з головою… Весь день він спить, а вночі ходить, як примара.
Стільки разів тікав з дому, в чужі двори ліз, це просто не можливо так жити! У матері двоє лежачих, за ними догляд потрібен, і цього ще заспокоювати.
І я з маленькою дитиною нікуди, бо недавно дід поліз до бабки, спіткнувся і впав на неї… Тобто залишати їх самих зовсім не можна.
Лікар каже, що в дідуся це старече, віддайте його в спеціалізований заклад, але цього зробити ми теж не можемо, бо туди купу аналізів треба і спеціалістів пройти, та щей черга туди… А жити ж неможливо! А мамі моїй – так я взалі мовчу…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
