Моя мама Марія Степанівна вийшла на свою довгоочікувану пенсію, їй вже трохи за 70, і тепер вона ниє мені, що їй нудно. Зате мені дуже і дуже весело з двома немовлятами на руках, не знаєш за що хапатися. А мама замість того, щоб допомогти, тільки гірко зітхає і під ногами плутається.
У мене мама хотіла на пенсію, скільки я її пам’ятаю. Працювала вона учителем, робота неспокійна, зарплата маленька, колектив ще той. Вона все мріяла, чим буде займатися, коли піде на заслужений відпочинок. У неї планів було – років на п’ятдесят вперед! Я думала, ну все, мама як пенсіонеркою стане, тільки я її і бачила.
Ближче до пенсії мама навіть дачу собі придбала, щоб займатися вирощуванням півоній і трояндових кущів. Про жодні грядки мови не йшло, гнутися на городі мама не збиралася, хотіла жити для душі.
У планах у неї були поїздки до давніх подруг, походи в театри, музеї, на виставки, в басейни, та й просто променади по місту.
Вона збиралася підвищувати фаховий рівень і зайнятися знову в’язанням і вишивкою. Словом, кажу ж, планів у мами було віз і маленький візок.
Доробилася мама аж до 72-х, а я вийшла заміж дуже не рано, і коли підходив її час виходу на пенсію, я чекала дитинку. Мені відразу мама сказала, що постійно сидіти з онуками вона не збирається. Можливо, зрідка буде допомагати, але щоб я не дуже розраховувала. А я і не розраховувала, я була в тихій паніці – ми чекали двійню.
Але мене обіцяли підтримувати чоловік, зовиця і свекруха. Тільки мама відразу заявила, що вона не при ділі. Вона мене виростила, до слова, без всяких пральних машин, мультиварок і памперсів, а я з усіма благами цивілізації з двома немовлятами вже якось маю впоратися.
І ось мама вийшла на пенсію і перші два місяці майже не з’являлася мені на очі. Мабуть, здійснювала намічений план. Побачилися ми на виписці, коли мене з двома згорточками забирали додому.
Моє життя крутилося навколо дітей, я взагалі загубилася у часі і просторі і здивувалася, що пройшло не п’ять років, а всього три місяці. А мамі вистачило півроку на пенсії, щоб занудьгувати і втратити до всього наміченого інтерес.
У реальності все виявилося не так райдужно, як вона собі малювала. Ну сходила вона в музеї, там нудьга. У театр не завжди квитки виходить взяти, та й дорогі вони, та й обмеження сучасні, самі розумієте. А просто так по місту ходити нудно і погода не сприяє, подруги то зайняті, то недобре почуваються. Дача ж була далеко, туди їздити тягомотно, а жити їй там некомфортно.
Тому мама вибрала новий спосіб розваги – насісти мене. Їй, мабуть, гостро не вистачало людського спілкування, тому що вона з ранку до вечора стирчить у мене. Мені ж трохи не до неї. Навіть зовсім не до неї!
У мене на руках двоє немовлят, купа справ, недосип постійний, так ще й з мамою комунікувати. Вона ж з ранку приходить, сідає і починає розповідати про все підряд, що вона по телевізору бачила, що читала, ділитися плітками про людей, яких я навіть не знаю. Ще й просить чай їй налити, поспілкуватися.
– Доню, чайку мені, люба! А який я фільм вчора подивилася на Інтері, зараз перекажу! – так починається мамин візит.
А головне вона ниє, як їй нудно на пенсії. Що ніякого руху, спілкування та розвитку, вона вже неуявляє, чим би їй зайнятися. Я їй спочатку пропонувала варіант, що вона може з онуками погуляти, поки я хоча б помиюся і поїсти приготую, але мама тільки скривилася – це ж теж нудно.
Вся її допомога полягає в тому, що вона сповіщає мене про стан дітей – що вони кричать, що когось треба помити, що пора годувати – то є абсолютно очевидні речі, я все це і сама знаю. Все, більше допомоги ніякої. Ну, хіба що кухоль і тарілку за собою помиє перед відходом, і то не завжди.
Я втомилася вже від неї, тримаюся на останніх силах, щоб не грубити. Чомусь я повинна увійти в її становище, зрозуміти, як їй нудно на пенсії вдома самій, а вона усвідомити, що мені потрібна допомога, не хоче. У мене мама вдома чай п’є сидить, а приходить свекруха і забирає онуків на прогулянку – це взагалі нормально?
Мабуть, скоро просто перестану її пускати, мені здається, що вона енергію у мене забирає, сил після неї взагалі ніяких немає. Якщо їй так нудно, то нехай йде назад працювати. Але ж її на те місце не візьмуть – вік. Або з іншими пенсіонерками біля під’їзду хай сидить, а я втомилася. Зайняти б її чимось корисним, але вона сама не хоче, їй подобається ось таке життя.
Я вже грішним ділом подумую, коли мама ще постаріє, домовится з нею про пансіонат для літніх людей, мені здається, це найправильніший вихід. Можливо, їй там цікаво буде, чи що.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
