– Що ти за дурень? Ти скоро в школу підеш, як ти там будеш? Тобі ж говорили, як одягатитись трреба, а ти такий вже нетямущий! – на підвищеному тоні висловила мати своє обурення дитині.
У мене мимоволі скривилося обличчя, як так так можна спілкуватись зі своєю дитиною. Таке враження, що то була грізна, величезна жінка. Але ж ні, помилочка вийшла. Джерело
Повз мене пройшла звичайна жінка, правда з перекошеним від злості обличчям і плетуться позаду дитиною, з мокрими очима.
Не знаю як у вас, але у мене ще з дитинства алергія на крик і агресію, коли ми жили в малосімейці, сусідка ніколи не стримувалася в своїх емоціях по відношенню до сина.
Моя мама завжди була стримана, ніколи не дозволяла собі ніяких образ ні на чию адресу, мені було дуже прикро за цю дитину, я бачила, як це позначалося на ньому і я з дитинства ввібрала негативне ставлення до грубих висловлювань, агресії і підвищеного тону.
Не давно ми побували на дитячому дні народження в розважальному центрі. Святкова програма була закінчена і можна було просто бігати і грати на чому захочеться. У дитячих кімнатах є такі басейни з конструкторами лего, там можна зібрати все, що тобі заманеться.
Найменша моя бачить це море з лего, тягне туди і мені нічого не залишається, як змиритися зі своєю долею. А поруч сидить тато з сином і теж щось збирають.
– Цією рукою не правильно брати, – вихоплює деталь і суне в праву руку. І зирк на мою дочку. Вона у мене лівша, але правою рукою теж добре орудує, але не охоче.
– Вона у вас не правильно бере деталі. Чому не поправляєте? – робить мені зауваження чоловік.
– Вона лівша, – кажу я.
– Це неправильно, треба переучувати.
– Чому неправильно?
– Тому що неправильно. Не виходить у нас конструктивного діалогу. Ось неправильно і все.
І щоб його дитина не так зробила, він йому: «Це не правильно, це не так».
Стільки було поправок і заборон, що я за все життя не почула, як за ці пів години. І це був самий примхливий і не слухняний тато з усіх дитячих кімнат.
Йому то щось забороняли, то вказували на помилки в дитинстві. І відповідно і він так відноситься до своїх дітей. І це не рідкісне явище, коли на дитину кричить або принижує в громадському місці один з батьків.
Що дитина може зробити такого, щоб при людях на нього так підвищувати голос? Це ж приниження гідності в чистому вигляді, знищення його як особистості.
Я не розумію, що не так з людьми, які собі це дозволяють. Немає ніякого їм виправдання. Невже їх совість не мучить?
І я проти, щоб постійно і все забороняти дитині. Потрібно пам’ятати: «У найсуворіших батьків, виростають найбільш досвідчені брехуни.» Вибачте, але накипіло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
