Моя мама – зозуля. Вона свого часу покинула брата на бабусю, бо нас двох, на її думку, було складно виховувати. Тато послухався маму, він був безхарактерним. Нашим життям вона ніколи не цікавалися, а от зараз, коли овдовіла вдруге, хоче, щоб хтось з нас її доглянув. Ну і що тепер з нею робити? Прилаштувати маму в пансіонат для людей похилого віку? Так наче не гуманно

Моя мама – зозуля. Вона свого часу покинула брата на бабусю, бо нас двох, на її думку, було складно виховувати. Тато послухався маму, він був безхарактерним. Нашим життям вона ніколи не цікавалися, а от зараз, коли овдовіла вдруге, хоче, щоб хтось з нас її доглянув. Ну і що тепер з нею робити? Прилаштувати маму в пансіонат для людей похилого віку? Так наче не гуманно…

Моя мама – зозуля. Коли у мене народився молодший брат, вона вирішила, що з двома дітьми їй складно, тому що заробляє вона мало і житлові умови погані.

Коли братові було два роки, мама залишила його бабусі. Тато маму в усьому слухався і робив так, як вона сказала. Він у нас був дуже слабохарактерним.

Мій брат виріс окремо, і тепер між нами немає таких відносин, як були б, рости разом.

Після школи я вступила до університету, мама поселила мене в гуртожиток і порахувала, що на цьому її роль в моєму вихованні закінчилася. Я виживала, як могла.

Мама вийшла заміж вдруге. Моїм життям вона особливо не цікавилася, навіть на моє весілля приїхала як звичайний гість, подарувала щось символічне.

Минуло кілька років, вона вдруге овдовіла. Тепер моя мама у віці і у неї з’явилося бажання поспілкуватися зі мною і з братом! Вона стала регулярно телефонувати нам, цікавитися нашим життям, розпитувати.

Вона живе сама і, зрозуміло, з кожним роком їй все складніше. Зараз вона потребує допомоги, але ні я, ні мій брат не горимо бажанням жити з нею чи забирати її. Ми не бачили від неї ні любові, ні ласки, і хоча я росла біля неї, вона про мене дбала по мінімуму лише тому, що я була з нею, і це був її обов’язок.

Я не пам’ятаю жодного разу, щоб вона в дитинстві хоча б раз запитала мене, що я відчуваю, про що думаю, про що мрію! Вона просто годувала мене і одягала. І все.

Прилаштувати маму в пансіонат для людей похилого віку? Так наче негарно і негуманно. У нас в країні це місця, де пенсіонерів не поважають і не піклуються про них, якслід. На приватний пансіон ми з братом не маємо коштів. Але і у мене бажання піклуватися про людину, якій на мене стільки років було байдуже, теж немає. Прикро мені через брата досі, хоч і стільки років минуло. Єдиний вихід – знайти когось, хто буде за нею за невелику платню дивитися. Може, жорстоко, але вона на це й заслужила.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!