Моя невістка того дня мене сильно засмутила, а можна сказати, й образила. Як тільки вона вийшла з декретної відпустки, то стала сильно розумною. Вона моєму сину прямим текстом сказала, щоб платив їй гроші за те, що проживає в квартирі, яку їй купили батьки. А Олег молодець, не розгубився. – Я заплачу за минулий місяць, і з’їду до мами, раз ти така. Вже деякий час вони розлучені. Та Зоряна не здається, і тягне з нього у вигляді аліментів.
– Мені здається, що на роботу тобі виходити з декретної відпустки безглуздо, — заявив чоловік. — Дитина ще маленька і ти їй потрібна. Почне в садку хворіти, хто з ним сидітиме. Так що краще сиди вдома з дитиною.
Син у нас особливий. Не хочу у подробицях розповідати про наші проблеми. Але він мав групу. У дитячий садок нам ходити не заборонено. Від своїх однолітків у розвитку він не відстає, активний та тямущий.
Може, в словах Олега є сенс, — казала мама. — Зарплата в тебе невелика, а дитині краще буде, коли мати буде частіше з нею. Зайвий раз йому хворіти нема чого.
Одним словом, рідні мене переконали, що мені потрібно звільнитися. Я пішла на роботу та написала заяву. Грошей у сім’ї поменшало, а потреби дитини збільшилися. Уклад життя чоловіка не змінився. Олег працював у офісі цілий день. Приходив надвечір додому, вечеряв і лежав на дивані, захоплений переглядом улюблених фільмів.
Зарплату йому ніхто не збільшував, та й сам він не прагнув більше заробити. Якщо ліками дитину забезпечувала держава, то з одягом було зовсім туго.
Чоловік запропонував оформити пільги.
– Ми ж не загрузли в боргах та кредитах, — виправдовувався чоловік. — Я чудово розумію твоє бажання кращого життя, але ти усвідомлюй, що у нас “особлива дитина”. Давай увімкнемо режим “економії”.
Я знаю ціну кожній копійці. Пільги я давно оформила. Я розумію, що у нас немає боргів та кредитів немає, але й гроші від цього не з’явилися.
Вирішила поскаржитися мамі:
– Олег, міг би знайти підробіток. Сам наполіг, щоб я покинула роботу. Обіцяв, що ми з сином не потребуватимемо. А тепер що виходить. Каже, що нам потрібно включити режим економії.
Чоловік в останній місяць став контролювати витрати дружини, тому що вважав, що вона тринькає гроші. Дійшло до того, що він перестав давати гроші на засоби особистої гігієни. Сказав, що не варто так витрачатися на різні косметичні засоби, можна обійтися одним шампунем та шматком господарського мила.
Гроші у мене були в руках тільки коли я отримувала пенсію сина або мені їх давала мама. Але цього не вистачало ні на що.
На продукти гроші я випрошувала у чоловіка.
– Ти можеш купити одну курку та розподілити її на сім днів.
– Потрібно раціонально підходити до витрат, — твердив чоловік.
Мені набридло ділити м’ясо на маленькі шматочки. Коли синові було п’ять років, то я вирішила шукати роботу. Мама сказала, що підстрахує, якщо що. Треба буде, вона піде на пенсію, але онук не буде без нагляду.
– Хто тебе на роботу візьме, – посміхався чоловік. — Ти нічого не вмієш.
– За роки декрету зовсім втратила кваліфікацію. А те, що грошей не вистачає — нісенітниця. Їх ніколи не буває багато.
– Мені не хочеться в тебе гроші весь час просити. Так хоча б я буду заробляти.
– Мені не хочеться перед тобою принижуватися. Я не розумію такого ставлення до себе. Це наша спільна дитина, а тобі шкода грошей на неї і на мене.
– Із задоволенням поміняюся з тобою ролями. Ти посидь удома, а я попрацюю.
– У тебе зарплата завжди менша за мою була, — говорив чоловік. — Як би ми жили на твої копійки! Тобі просто важко дається гарне життя. Ось ти і вередуєш.
Ох, життя в мене було хороше. Просто слів немає. В одних кросівках ходила п’ять років. Не пам’ятаю, коли собі востаннє одяг купувала. Щоб нормально жити при середньостатистичній роботі, то працювати повинні обоє. Роботу я знайшла через два місяці.
Зарплата у мене була практично така сама, як у чоловіка. Але він вирішив не залишати поза увагою цей факт і вигадав план “віддачі”.
– Значить, якщо ти працюєш, то утримуй сім’ю нарівні зі мною, — заявив він. — Невже ти думала, що я один тягтиму все на своїх плечах?
Вирішив знову поділитися своїми прикростями з мамою:
– Знаєш, простіше жити одній із дитиною, ніж із таким чоловіком. Він каже, що ми однаково повинні утримувати тепер сім’ю.
– Мої “хотілки” він не збирається задовольняти. Ми маємо окремий бюджет. Ми скидаємось на комуналку, на продукти. Якщо щось не вистачає, я маю доповісти. Чоловік не бере у цьому участі.
Мама мені щиро співчувала. А свекруха сказала, що у цьому немає жодних проблем. Позиція її сина є нормальною.
Подруга мене підтримала. Сказала, що мій чоловік не гарно чинить. Якщо порахувати фінанси та витрати, то вийде, що я його утримую. Словом, ми повільно і впевнено рухалися до розлучення. Оскільки ми жили в квартирі, яку мені залишили мої батьки, то я сказала, що в такому разі чоловік мені повинен платити за оренду як власниці.
– Ти думаєш що кажеш?, — говорив він. — Ми одна сім’я, а я тобі маю оренду платити?
– Ти мені кожну копійку рахуєш, а я значить не можу зробити?
– Я заплачу за минулий місяць і піду. Ноги моєї в цьому домі не буде.
– Дуже я злякалася. Між нами давно немає жодних стосунків.
– Моя невістка просто дуже хитра, — нарікала свекруха. — Навіть гроші із мого сина брала за свою квартиру. Вийшла на роботу і зазналась.
На ці розмови я не звертаю уваги. Чоловік мій повернувся жити до мами. Я подала на розлучення та на аліменти. Суд присудив йому суму, яка з надлишком покривала витрати на сина. Тож іноді краще бути однією, ніж із ким попало.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
