Моя Олександра завжди мала якусь особливу хватку. Вона йшла головами заради своєї мети. Почасти я пишалася своєю дочкою, проте все ж таки трохи турбувалася. А раптом колись людина, яку Олеся підставила заради своєї вигоди, вирішить їй помститися?
І все ж таки я ніколи і не думала, що черговою жертвою дочки стану я сама.
Я жила у гарному будинку, який їй дістався мені від батьків. Саме у ньому я виростила дочку. У селі всі до мене ставилися добре. А ось Олесю мою більшість односельців недолюблювала. Коли дочка закінчила школу і поїхала вступати до університету, багато хто зрадів. Подруги говорили мені: “Нарешті твоя Леся перестане пити соки з тебе!”
Ось тільки Олександра поїхала на п’ять років, а згодом раптово повернулася. Її аргументом був нібито догляд за мною, хоча я на той час не особливо його потребувала.
Односельці не знали, що саме сталося в нашій сім’ї, проте одного прекрасного дня по Лесю приїхала дорога машина. За тиждень до мене прийшли якісь люди і буквально сильною виселили її з дому.
Я залишилася на вулиці без копійки з купкою своїх речей. Я так і стояла посеред дороги, плачучи, поки кілька сусідок не затягли мене до когось додому. Справа у тому, що дочка шантажем та жалістю змусила мене продати свій будинок. На виручені гроші вона купила невеликий особнячок в італійському містечку Базиліката. Кілька днів тому вона помчала туди зі своїм черговим залицяльником…
Мене підтримали друзі. У сусідки була вільна прибудова до будинку, куди вона мене й поселила. Там було тісно, але це був хоч якийсь будинок. Через п’ять років усе село допомогло мені зібрати гроші на новий будиночок. Він зовсім невеликий, але затишний.
Я проплакала кілька років через вчинок доньки. Найболючіше те, що Леся за десять наступних років навіть не подзвонила мені жодного разу.
Друзі допомагали мені як могли. Вони намагалися не лише надавати фінансову підтримку, а й морально допомагати. Згодом я навіть знайшла чоловіка, який став мені близьким. Разом з Миколою купили велику хату.
Перед цим Новим роком на порозі цього будинку з’явилася моя Леся. Вона вибачалася і намагалася поговорити зі мною, але я навіть дивитися на неї не хотіла. Я попросила чоловіка вивести доньку подалі. А ще з чоловіком я передала листа:
Дорога моя Олександро, я постаралася дати тобі все, що могла. Однак тобі завжди було мало, і ти вирішила забрати в мене навіть мій дім. Будинок, де ти виросла та де тобі завжди були раді. Ти залишила мене без копійки і поїхала назустріч своїй долі. За всі ці роки ти навіть жодного разу не написала і не подзвонила. Я не можу тебе пробачити. А чи ти можеш?
Де зараз донька і що з її життям, я не знаю. Але можу жити далі й бути щасливою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
