fbpx
життєві історії
Моя рідна сестра Стефа каже, щоб я від Уляни, дочки своєї, аліменти вимагала. В неї ж то гроші є, я точно знаю. Після того, як я недавно попросила допомоги, вона на карту тисячку переслала. Хоч стій хоч падай. На аптеку більше йде. Вони з чоловіком після весілля до Польщі поїхали, так там і залишилися. Автівку недавно придбали, квартиру в іпотеку. А мені на старість літ що одній робити на цю мізерну пенсію?

Моя рідна сестра Стефа каже, щоб я від Уляни, дочки своєї, аліменти вимагала. В неї ж то гроші є, я точно знаю. Після того, як я недавно попросила допомоги, вона на карту тисячку переслала. Хоч стій хоч падай. На аптеку більше йде. Вони з чоловіком після весілля до Польщі поїхали, так там і залишилися. Автівку недавно придбали, квартиру в іпотеку. А мені на старість літ що одній робити на цю мізерну пенсію?

Стефа, рідна моя сестра, каже, щоб я з дочки вимагала законні аліменти, а я краще голодувати буду, але в суд на рідну дитину ніколи не подам. Начебто і не була ніколи моя Уляна жаднюгою. Навіть маленькою шоколадкою зі мною завжди ділилася, та й після університету завжди мені грошики “підкидала”.

“На, матусю, купи собі хустку або тапочки нові”, “От тобі, матуся, на печиво та на макарони”. Від грошей її я відмовлялася, тому як сама ще працювала, і прогодувати себе цілком змогла. Але все змінилося в моєму житті, після того, як я вийшла на пенсію.

Працювала не до 55 років, а до 60 навіть. Протягом останніх п’яти вахтером в школі сиділа, та ще підлоги мила.

Втомлювалася, звичайно, але хоч грошей на аптеку вистачало. А як на моє місце взяли іншу, молодшу, то стала просто виживати на пенсію. З неї майже половина в місяць на комуналку йде, взимку ще більше. Моя основна їжа – це каші, супчики на воді (варю їх на два дні), та молочку іноді купую. На такому харчуванні довго не протягнеш. Я вже не кажу про засоби гігієни, різні там дрібниці і ліки.

Що прописав мені лікар минулого року, просто не купую. Не лікуюся. Тому що банально нема на що! Купити таблетки і сидіти без хліба? Уляна моя теж в тому році вдруге вийшла заміж і поїхала з новим чоловіком до Польщі. Надсилала світлини, автівку вони купили, квартиру в іпотеку взяли. Ось в Болгарію недавно їздили.

Уляна мене питає про здоров’я, що смачненького готую. Я їй весь час казала неправду, що все добре, що все у мене є. Обманювала, що ось курку смажену їм, сік виноградний п’ю. Хоча я вже давно забула як виглядає і курка і сік… Я обманювала, а Уляна вірила. Хоча вона прекрасно знає, яка у мене пенсія, і які в магазині ціни.

А недавно не витримала, і відкритим текстом попросила у дочки трохи грошей. Хотіла хоч овочів купити, щось на зиму заморозити, та останні шльопанці порвалися ще, як на зло.

Уляна на моє прохання, ласкаво прощебетала: “Звичайно, матусю”. А наступного дня мені на картку прийшли 1000 гривень. Допомога дочки…

Я хотіла вже назад їй відіслати, та не знаю як це робити через інтернет. Вона ввечері потім зателефонувала, запитала мене про гроші, чи отримала я їх? Я подякувала. Поклала слухавку, а потім розревілася. Як я дивна. Так, у них там в цій Польщі пачка кави стільки коштує! А вона єдиний раз, коли мати попросила про допомогу, дала мені ці нещасні 1000 гривень.

Тепер я зареклася, що більше не буду благати її про гроші. Додумається матері допомогти, сама вишле, А ні, так ні… Буду далі обманювати про вигадане м’ясо, яке я їм кожен день. Я обманювала, щоб її не засмучувати, а вийшло он воно як.

Уляна може і справді думає, що в провінції у нас тут все даром, і тільки в столиці ціни високі. Давно вдома не була вона, давно до матері в холодильник не заглядала.

А… Головне здоров’я!

Чи не так?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page