Моя рідна сестра живе за тисячу кілометрів від батьків і я їй по-доброму заздрю. Я ж з ними живу не лише в одному місті, а ще й на одній вулиці. Коли купували з чоловіком квартиру, я сама наполягла, щоб недалеко від тата та мами, які завжди допоможуть і з онуками посидять. Але як я помилялася!
З початку все було добре, але коли народилася наша перша дитина, я зрозуміла, що це вже не ті батьки, яких я знала раніше. Ті були уважними, люблячими та дбайливими, а зараз стали нав’язливими, вимогливими та дуже уразливими.
Мама прямо з роботи йшла до нас, казала, що не може не побачити онука. Спочатку я раділа, розраховуючи на те, що вона погуляє із Ромчиком на вулиці, а я тим часом відпочину або займуся домашніми справами, зроблю щось по господарству.
Але мамі подобалося грати з онуком удома, і щоб я теж була поруч, для спілкування. У процесі спілкування з онуком мама розповідала, як пройшов її день в офісі, пліткувала про своїх співробітниць.
Мені не те щоб неприємно було все це чути, просто я настільки втомлювалася з маленькою дитиною, що хотіла б краще поспати, ніж усе це слухати.
Коли з роботи повертався мій чоловік Данило, я, само собою, насамперед подавала йому вечерю. Мама, яка до цього казала, що перекусила на роботі і їсти не хоче, сідала за стіл і продовжувала свій монолог про те, що Дані було зовсім не цікаво.
Чоловіку це не подобалося, що логічно, але претензії висловлював мені, коли мама йшла додому. Я захищала матір, хоч і розуміла, що та неправа. З кожним днем я все більше переконувалась, що від батьків більше проблем, аніж допомоги.
Коли мама дізналася, що я при надії другою дитиною, сказала: «Навіщо злидні плодити? Могла б і зі мною порадитись».
У мене не знайшлося слів для заперечення, так мене підкосили її слова. Я чекала радості з її боку, що буде ще й онука, але мама кілька днів не приходила і не дзвонила, так надулася, що з нею не порадились.
Зараз вона любить обох онуків, а про свої слова навіть не згадує, каже, що я все вигадала. Мене дуже засмучує таке ставлення, а ось сестра постійно жаліється телефоном, що батьки опікуються мною, що мені добре живеться з такою підтримкою.
Не можу я Ані все їй розповісти. Вона неодмінно передасть мамі, що її не цінують, що я така-сяка невдячна пані.
Зараз ми плануємо із чоловіком продати цю квартиру та купити трикімнатну. Вирішили, що вибиратимемо в іншому районі лише через моїх батьків. Вже навіть хороший варіант придивилися. Сподіваюся, що спрацює народна мудрість “Чим далі – тим рідніше”, і наші взаємини з моїми батьками покращаться.
Всім миру й добра!
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.