fbpx

Моя старша сестра – заможна людина, бо вдало вискочила заміж за Валеру, він онук колишнього голови нашого колгоспу. Дід і подарував їм недобудований будинок, а свекруха Віки, як в Італії, висилала їм гроші на ремонт. У сестри двоє діток. Мені зараз 27 років, а Вікторії – 32 роки. І думаю, наше “змагання” почалося ще в дитинстві. Я сама собі говорила, що у моїх дітей такого не буде, що я хоч там що, а буду кожному купуватиму своє власне – одяг, речі, іграшки. Сестрі дуже пощастило зі шлюбом – видно вона під такими везучими зірками народилася

Моя старша сестра – заможна людина, бо вдало вискочила заміж за Валеру, він онук колишнього голови нашого колгоспу. Дід і подарував їм недобудований будинок, а свекруха Віки, як в Італії, висилала їм гроші на ремонт. У сестри двоє діток.

Мені зараз 27 років, а Вікторії – 32 роки. І думаю, наше “змагання” почалося ще в дитинстві. Сім’я у нас була бідна, мама сама нас ростила, але чомусь сестрі завжди купували все те, що вона хоче, мені ж залишалося від неї доношувати все.

З часом я сама собі говорила, що у моїх дітей такого не буде, що я хоч там що, а буду кожному купуватиму своє власне – одяг, речі, іграшки. Мене це ображало і протягом усього дитинства, і підліткового періоду також.

Я не забула, як тоді плакала і почувала себе самотньо, непотрібною, гадала, що я не варта кращого. Минули роки, ми з Вікою виросли.

Я, як і старша сестра, маю власну родину – у мене є чоловік, дочка Соломійка, якій 7 років. У сестри – двоє дітей 9 і 10 років. Сестрі дуже пощастило зі шлюбом – видно вона під такими везучими зірками народилася.

Родина Вікторії живе багатше за нас у рази, на початку розповіді я пояснила, чому. Я ж за станом здоров’я вже довгий час не працюю і  сиджу вдома, працює тільки мій чоловік Святослав.

Ми намагаємося дати донечці все, що можемо, але ось, що мене, власне, турбує. Для нас купити дорогий подарунок дитині – це означає довгі місяці відкладати і збирати на нього, відмовляти собі в чомусь, плюс я “сиджу” на дорогих препаратах, але все рівно для доньки не шкодую нічого, як би важко не було.

Для сестри дорогий подарунок – це сходити і купити, коли виникло бажання. І мені дуже прикро й сумно, коли виходить наступна ситуація.

Ми довго збираємо Соломійці на подарунок, купуємо, і моя дитина, як і всі діти, хоче виділитися, показати своїм двоюрідним братам і сестрам, щоб вони пораділи за неї, що вона отримала те, що хотіла.

Але мої племінники в ту ж секунду говорять своїм батькам, що хочуть теж таку саму річ, к у Соломійки – і вже наступного дня у них теж це є. Сказати, що мене це зачіпає – не сказати нічого.

Остання ситуація була наступною: майже рік ми відкладали гроші, щоб купити доньці гітару, це той інструмент на якому вона хотіла вчитися грати, і ось ми їй купили її нарешті!

І уявіть тільки – я не повірила очам, коли через кілька днів після цього в інтернеті діти сестри викладають фото з новою обновкою – у кожного по гітарі! Звичайно, вони вчитися грати не збираються, вони ходять на інші гуртки, а це роблять, напевно, щоб показати, що вони не гірші, і “ну і що, у нас теж є”.

Не знаю, як ще це розцінювати. Почуваюся нікудишньою мамою, дочка засмучується, чому у всіх є те, що й у неї. Що в мене немає такої можливості – якщо вона побачить щось у них, і попросить купити.

У мене просто руки опускаються від цього всього, не знаю, що робити. Відчуття таке, що я не стримала дану собі колись обіцянку: Соломійка хоче почуватися теж у чомусь незвичайною, але вони своїми вчинками не дозволяють їй цього.

Як не хвилюватися і не перейматися через це? Як пояснити дитині, чому так відбувається, чому всі мої зусилля не обертаються успіхом, а ось так зводяться нанівець рідними людьми? Заздалегідь дякую за думки й поради.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page