Моя родина живе в райцентрі на Полтавщині. Ми звичайна сімʼя, маємо з чоловіком двох дітей, чоловік працює рятувальником, я вчителька. Мешкаємо в приватному будинку.
Райцентр наш невеликий, майже всі одне одного знаємо, живуть в місті і 22-30 родин переселенців з інших областей України, де зараз дуже важко.
Ми мирно живемо, спілкуємося з усіма своїми сусідами, та найбільш тісно з родиною, яка живе напроти.
Моя сусідка Люда – багатодітна мама, у неї четверо дітей. Діти хороші, доглянуті. Чоловік Людмили працює на будівництві по Україні, але живуть все одно не багато.
Тому ми цій сім’ї часто чим можемо допомагаємо, я Люді то гроші позичаю, то речі дитячі віддам, то солодощі якісь малечі занесу чи випічки своєї – налисників чи булочки, бо у Люди на таке просто не вистачає часу.
Десь місяць тому чоловік Людмили привіз свою матір з Харківщини, бо там, де вона жила, зовсім неможливо стало. Мама у Богдана – так звуть чоловіка – вже літня людина, син у неї один і пізній. Лідії Олександрівні за 70 вже.
Поселили вони її в одній із спалень, а двох менших дітей в одній кімнаті поселили. Будинок у них не маленький, кімнат вистачає.
Я теж заклопотана роботою і господарством людина, зараз підготовка до навчального року йде, тому не часто заходила останнім часом до сусідки, в бабусю й то всього лиш раз бачила.
А це вчора напекла рогаликів, дай, думаю, занесу Людиним дітям та чаю поп’ємо. Склала в мисочку гостинці й пішла. Зайшла до сусідів, а вони пообідали якраз, Люда зі столу прибирає. Побачила мене – кинулася дякувати, чайник поставила. Ну й далі складає дитячі недоїдки в одну мисочку.
Я думала, вона це собакам у двір винесе, але я просто не повірила своїм очам, люди! Я побачила, як Людмила несе недоїдки в кімнату своїй свекрусі-переселенці, і тепер не знаю, як і ставитися до сусідки!
Коли ми пили чай, я запитала у Люди, чому вона мамі чоловіка не нормальну свіжу порцію понесла, як вони самі їдять, а оте, що я бачила, а вона так просто відповіла:
– Та бабцю й так все влаштовує. Вона вдячна, що ми приютили її, спить на чистій постелі, в безпеці. Годуємо, а скільки їй там треба? А в мене й так ротів багато, тоя оце, поки Богдан на роботі, трохи економлю на свекрусі. До речі, свого часу вона мене в невістки дуже не хотіла, наплакалася я через неї. Тому не переймаюся. І ти забудь, Оленко, з нею все добре.
Ось така розмова сталася з сусідкою, а в мене це все з голови не виходить і перед очима стоїть. Таке враження, що я людину, Людку тобто, й не знала раніше, наче людина мені тільки зараз показала свою суть, і вона виявилася темною.
Навіть не знаю, як себе змусити себе з нею спілкуватися далі? Допомагати її дітям? А як би вчинили ви на моєму місці, як би себе поводили після такого?
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.