Я невістка дуже терпляча, але це вже було останньою краплею.
Пів року тому ми з Михайлом розписалися. Весілля відклали на наступний рік, бо дуже важкий, самі розумієте.
Так як я з маленького села на границі з Польщею, то вирішили, що жити будемо у Михайла. Він єдиний син. Батька давно немає. Ніна Олексіївна зразу мені казала, що не хоче, щоб син йшов з хати, бо в селі без чоловіка дуже важко.
Я її прекрасно розумію.
Перший час ми якось ладили, але потім все змінилося. Справа в тому, що я звикла до чистоти, і не люблю, щоб в домі був різний хлам. Наприклад: газети, вирізки з рецептами, якими ніхто не користується, альбоми, зошити і перші малюнки (каляки-маляки), ще з дитинства мого Михайла. Різні значки, фантики, наклеєчки.
Я звичайно, перед тим як викидати, і звільнити місце для потрібніших речей, спитала дозволу у свекрухи. Вона ж на відріз відмовилась.
– Це історія. Ось коли появляться у Михайлика діти, я і покажу їм все це. Скільки ж радості буде.
– Радості? Ви жартуєте? Радість буде, коли ви будете розглядати малюнки онуків, а не їхнього тата.
Для мене це дуже дивно, але це не найгірше, що трапилось в тому домі, відколи в ньому появилась я.
Ніна Олексіївна була проти нашого союзу з самого початку. Вона до тепер надіється, що їй вдасться нас розлучити до шлюбу в церкві.
– Те, що ти затягла мого Михайлика до РАЦСу, ще нічого не означає. Щось мені серце підказує, що не ти його доля.
Але і це ще пів біди. Того дня ми всі пішли до церкви. Моя свекруха не є сильно побожною. Ходить в церкву лише по великих святах. Того дня вона вирішила піти до сповіді. Мене це здивувало. Не знаю, що вона там розказувала священику, але вийшла вся в сльозах, а після служби до всіх нас підійшов священик, і сказав, що ми гарна сім’я, тільки треба чим швидше взяти шлюб. Я це і сама розумію, а потім додав, щоб Ніна Олексіївна не втручалася в наше життя, що вона не права, і все в тому дусі.
Дома Ніна Олексіївна сказала, що ноги її в цій церкві більше не буде, бо він, священик, пішов проти її волі, і підтримав нас.
Як свекруха сказала, так і зробили. В нашому селі є дві церкви. Ми як і ходили, так і ходимо в православну з Михайлом, а свекруха по великих святах стала ходити в католицьку, каже там священик кращий, не вказує їй як жити.
Ось така історія. Не знаю, як ми будемо жити далі. Надіюсь, що з часом ми таки купимо свою хату чи квартиру, і заживемо з чоловіком щасливо.
Автор – Наталя Усенко
Спеціально для ibilingua.com
Передрук заборонений!
Фото ілюстративне – kobieta
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook