fbpx
життєві історії
Моя свекруха Ольга Степанівна – жінка дуже скромна та чуйна. Тому, коли дочка Ірина попросила матір розміняти квартиру, вона погодилася. І лишилася на вулиці. Економлячи і заощаджуючи на всьому свою крихітну пенсію, вона щоразу намагалася підсунути мені конверт із грошима, вона все відмивала і чистила. Ми наважилися її переселити. Дочка Ірина дійсно місяця за три дізналася, що в матері з’явилося нове житло, і давай вмовляти нас заселити туди переселенців

Моя свекруха Ольга Степанівна – жінка дуже скромна та чуйна. Тому, коли дочка Ірина попросила матір розміняти квартиру, вона погодилася. Важко було повірити, що кохана дочка піде на обман і залишить матір на вулиці, але так і сталося.

Взаємини зі свекрухою у мене були чудові, і ми з чоловіком вирішили, що Ольга Степанівна житиме у нас – ми не могли залишити її на вулиці. Але якщо ні мене, ні чоловіка таке сусідство не втомлювало, але свекруха почувала себе не у своїй тарілці: «Мені якось незручно, що я вас утискаю, сиджу на утриманні. А у вас сім’я»

Економлячи свою крихітну пенсію, вона щоразу намагалася підсунути мені конверт із грошима – на продукти чи оплату комуналки. Хоча ми з чоловіком зовсім не бідували – обидва маємо хорошу роботу. Та й брати гроші з найближчої літньої людини було якось неправильно.

Поки ми з ранку до вечора у справах і на роботах, свекруха, здається, тільки тим і займалася, що наводила лад: все відмивала і чистила. Не сказати, що Ольга Степанівна велика прихильниця чистоти, але таким чином вона намагалася зробити нам приємне, віддячити.

Я переконувала мамц чоловіка, що це зайве і що не варто постійно турбуватися, адже вдома і так чисто. Але все повторювалося.

Навіть у туалетну кімнату свекруха намагалася ходити якомога рідше. І коли всі були вдома, чекала до останнього, хоча це неприпустимо для жінки її віку. Розмови з нею ні до чого не приводили.

«Я тут гість і поводжуся як у гостях», – упиралася Ольга Степанівна, підтискуючи губи.

Так довго продовжуватися не могло і ми наважилися маму переселити. Самі ми живемо у передмісті, а поблизу розташовано кілька селищ. В одному з них знайшли відповідну ділянку – облаштований (що для літньої самотньої жінки дуже важливо) маленький будиночок із каналізацією, тепло-, газо- та водопостачанням. До того ж, біля будиночку була невелика земельна ділянка в 4 сотки.

Ціна була цілком адекватна: частина грошей у нас була, частину довелося позичити. Порадившись із чоловіком, вирішили – треба брати.

Ольга Степанівна довго не могла повірити у покупку. При переїзді вона ледве стримувала сльози радості і, здається, навіть підстрибувала на місці від нетерпіння, обіймаючи то чоловіка, то мене:

– Це мені? Мій будинок? У мене буде свій будинок?

Ми допомогли перевезти речі і Ольга Степанівна почала оглядати й обходити свої нові володіння.

– Так, тут у мене квітник буде, а тут полуниці насаджу. Такого смачно варення наварю, що пальчики оближете! – примовляла вона.

Ми залишили маму наодинці з приємними турботами, попередньо розставивши на її прохання меблі і розклавши речі. А вона, напевно, вже всоте нас дякувала і вимагала якнайшвидше приїжджати в гості.

Ділянку ми втрьох вирішили оформити на чоловіка. “Так буде правильно. Ще Ірина, чого доброго, приїде свою частку вимагати, – розважливо сказала свекруха. Нам тому й вирішили.

Дочка Ірина дійсно місяця за три дізналася, що в матері з’явилося нове житло і поспішила в гості. Виявилося, донька схаменулась і приїхала маму відвідати, привезла внучку, а заразом почала набиватися у спадкоємиці.

Більше того, побачивши, що у матері майже вільні дві кімнати, вона почала свекруху умовляти поселити туди переселенців, аби мати додатковий дохід – щоб мати ділилася з нею грошиа, адже це Ірина автор такої прекрасної ідеї!

Свекруха про все розповіла нам, ми з чоловіком тільки пальцем біля скроні покрутили – фантазія моєї зовиці неосяжна.

У той же час, правду кажуть, що мати ніколи не відмовиться від своєї дитини, навіть якщо та її зрадила: Ольга Степанівна тішилася приїздам доньки і із задоволенням займалася з онукою. Але коли «кохана донечка» дізналася, що будинок на матір не оформлений і їй більше нічого від родичів не вдасться отримати, що її ідеальну ідею з квартирантами не підтримали – то зникла так само швидко, як і з’явилася.

А ось моя добра свекруха розчинилася цього літа в приємних турботах: то вона квіти насаджує, то з бур’янами бореться випалює, то порпається в саду. У своєму будинку, при ділі та на свіжому повітрі мама просто розцвіла навіть попри події в Україні, потоваришувала з сусідкою.

Не можу не сказати, що моя свекруха чудова жінка. Мені ніколи не доводилося чути від неї недобрих слів. Але саме такі чудові люди найчастіше потерпають від людського лицемірства та хитрості, часом навіть від найближчих людей.

Ми з чоловіком у міру наших можливостей постаралися віддячити Ользі Степанівні. І коли дивимося, з яким задоволенням вона порається по господарству, збирає свій маленький врожай та приймає у своєму будинку гостей, ми радіємо, що вчинили правильно і зробили маму щасливою.

Миру всім, родинного затишку, добра і злагоди!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.