Моя відпустка вже перевалила за середину, і замість того, щоб відпочити, я завантажувала себе роботою. Однокласниця вже давно кличе мене в сонячну Одесу, а у мене все якісь відмовки: то огірки треба законсервувати, то повидла з полуниці наварити. На вихідних пішла до сусідки, кави попити, а вона за моє горнятко взялася. – Марічко, я тут таке побачила. Йди додому і пакуй чемодани.
Це сталося кілька років тому. У серпні почалася у мене відпустка, а життя буквально зайшло в глухий кут: нікуди я не поїхала, хоча давно про тепле море мріяла. Сиджу вдома, купа невідкладних побутових справ: генеральне прибирання, на дачі урожай потрібно зібрати. Знову ж заготовки на зиму: банки та склянки, варення, джеми та інша нісенітниця.
Замучилась, в загальному, поки з усім впоралася. А відпустка вже до середини дісталася. Я засмучена пішла до знайомої. Посиділи, поговорили, кави випили. І тут Галина захотіла на мою чашку глянути.
Я здивувалася: ніколи вона цим начебто не займалася, але відмовлятися не стала – простягнула Галині свою чашку. “Збирайся в дорогу, – сказала мені вона, подивившись в чашку, – в дорозі тебе чекає цікава зустріч”.
Мені цього пророкування здалося мало. Дзвоню ще одній знайомій, прошу кинути на карти. Вона прямо по телефону говорить те ж саме, що і Галина: мовляв, все в житті налагодиться, а в дорозі буде цікаве знайомство. Навіть описує зовнішність чоловіка, якого мені належить зустріти: середнього зросту, міцної статури, солідний, сивий чоловік. І тут же радить “Не зволікай. Їдь відпочинь!”
На наступний день я вирушаю до своєї подруги, а на четвертий поїздом їду в Одесу. І тут, на одній із зупинок до мене підсідає чоловік вельми респектабельної зовнішності. Ми з ним опиняємося за одним столиком в ресторані. Тут і відбувається знайомство. Найцікавіший співрозмовник, доктор медичних наук, галантний Олесь Семенович.
У нас трапився запаморочливий роман! Мої спочатку сумні (як зазначив Олесь Семенович) очі світилися щастям, у мене просто виросли крила. В Одесі я поїхала на екскурсію. Повернувшись, була до сліз зворушена тим, що посивілий чоловік буквально як хлопчисько кинувся мені на зустріч: цілував мої руки, говорив ніжні слова.
Господи, яке щастя я відчула в ті хвилини, години і дні! Я відчувала себе справжньою жінкою, а не загнаною роботою і вічними грядками жінкою! Дякую вам, шановний Олесь Семенович. І Галі, і Ірині дякую за таку важливу і своєчасну підказку.
Життя тече своєю чергою, воно прекрасне і дивно хороше! Треба тільки не зациклюватися на своїх проблемах і турботах і вірити в щасливі повороти долі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
