fbpx

Моя єдина дочка Настуня зібралася заміж, але я планую зробити все, щоб це весілля не відбулося. Далі було щось. Приїхала я таксі, з квітами, на околицю міста. Панельний будинок, двокімнатна квартира, хоч чиста, але з ремонтом з минулого. Мої «майбутні» родичі – карикатурна пара. На стіні висів килим, уявляєте? Так-так, як у 90-х роках. Але це тільки “квіточки”. Сантехніки, обидва!

Моя єдина дочка Настуня зібралася заміж, але я планую зробити все, щоб це весілля не відбулося. Не зрозумійте мене неправильно, я бажаю своїй дитині тільки щастя. Але, повірте, так буде краще для всіх.

Дочку я виховувала одна. З її батьком у нас не було нічого серйозного: ми то розходилися, то сходилися. Все ніяк не могли дійти спільного знаменника. Повірте, це тільки в кіно виглядає кумедно збоку. Насправді ж погано було всім.

Коли Насті виповнилося два рочки, ми з Олегом остаточно вирішили розійтися. Без образ та нарікань. Чоловік глибоко видихнув і пішов востаннє.

Потім він поїхав до іншої країни на заробітки. Але визнаю, людина він таки хороша: до 18 років передавав дочці гроші та подарунки. Кілька разів навіть мені дещо надсилав, хоч і зовсім був не зобов’язаний цього робити. Я принаймні нічого не просила. Але повернемось до моєї нинішньої ситуації.

Отже, Настуня швидко росла і вже вона переходить у старшу школу. Висока успішність, більшість предметів здано на «відмінно». Це при тому, що вона ніколи особливо не сиділа за підручниками, ми не залучали репетиторів. Просто донька добре розуміла суть предмета та запам’ятовувала найголовніші частини. Я вважаю, що так і треба вчитися.

Так, за нею бігали хлопчаки, але це її ніколи особливо не цікавило. Кіно, музей – ось і всі її романтичні походи, після уроків, наскільки мені відомо. Так само справи були і в університеті. Мало хто її цікавив по-справжньому. А на вечірки, тусовки та інші «радості» молоді Насті було якось начхати. кілька подруг та прогулянки містом – ось такий відпочинок моя дівчинка любила найбільше.

І ось я помітила зміну в її характері та поведінці. Якщо раніше це була в основному напускна нудьга і просто звичайний спокій впевненої в собі людини, то тепер я бачила, як Настя посміхалася кожній дрібниці. Вона була щаслива навіть від того, що раніше її, як мінімум, не цікавило.

«Метелики в животі, не інакше. Мабуть закохалася», – вирішила я і мала рацію. За кілька тижнів я їх побачила.

Вони гуляли у нашому місцевому парку, тримаючись за руки. Молодик щось розповідав, і вони сміялися. Непоганий одяг і високе зріст хлопця справили на мене тоді приємне і благотворне враження. Чому б і ні?

Я розповіла дочці про побачене, таким чином я ніби напрошувалася на неформальну зустріч із хлопцем. Дізнатися, як його звуть, хто його батьки та інше. Нічого серйозного мене не цікавило. Отримала я набагато більше, ніж очікувала.

–  Мамо, його звуть Ігор і ми одружимося. Я рада, що ти тепер знаєш, мені навіть якось легше. Ми довго думали та вирішили. Я не маленька дівчинка і свого рішення не скасовую.

В принципі, Настю я підтримувала, тому і знехотя, для галочки, погодилася. Але за умови, що прийду познайомитися до його батьків, адже не чужі люди скоро будемо.

Далі було щось. Приїхала я таксі, з квітами, на околицю міста. Там на мене вже всі чекали. Панельний будинок, двокімнатна квартира, хоч чиста, але з ремонтом з минулого. На меблях розвішані якісь результати рукодільниці-аматорки. як я потім зрозуміла, це була справа рук мами Ігоря.

На стіні висів килим, уявляєте? Так-так, як у 90-х роках. За стіною раз у раз шуміли сусіди. Як я зрозуміла, напад раптового вечірнього ремонту. У нас теж таке бувало. Але в цегляних будинках не так чутно звуку перфоратора. Та й виховані люди усі роботи припиняють до 5–6 години вечора.

Мої «майбутні» родичі – карикатурна пара. Худа висока жінка з запалими очима та стомленою неврівноваженою посмішкою та її чоловік – самовдоволений низький товстун з пишними вусами. Постійно безглуздо жартував чи цитував якусь нісенітницю, невідомо де прочитану.

Ну та це добре. Найжахливіше я дізналася потім. Виявилося, що Ігор із батьком працює сантехніком. Вони партнери, робітники за наймом. А молодому чоловіку вже 29 років!

Тобто, ви розумієте всю перспективу такого шлюбу? Безгрошів’я, зневіра та повні сутінки у взаєминах. Такого я своїй дочці побажати не можу. Посидівши ще трохи і вислухавши той дивний потік думок, який викликала у мене ця родина, я збиралася додому.

У коридорі Настя мене зупинила і бачачи сльози, що застигли в моїх очах, попросила поговорити про це вдома, ввечері того ж дня.

Розмова була хоч і не на підвищених тонах, але я все одно розплакалася. Весіллю бути, навіть якщо я не прийду. Її абсолютно не цікавить, як і скільки заробляє її наречений, у них все вийде. Робота у нього, бачите, перспективна, я просто нічого не розумію.

А мені навіть соромно буде когось із друзів запросити. Самі розумієте, який «фуршет» на них там чекає під домашню кухню та пісні якоїсь Сердючки…

Що робити, не уявляю. Я чудово розумію, що таке молодість і що дочка не збирається йти на жодні компроміси. Але ж я її виростила сама і знаю, що такий союз ні до чого доброго привести не може.

Можливо, тут знайдеться людина, яка зможе дати мені пораду, як вплинути на впертість рідної доньки. Я не знаю, це ніяк не може мене відпустити, а тим часом до весілля залишилося всього кілька місяців. Велике дякую, що прочитали і дуже розраховую на розумну пораду.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page