fbpx

Моя єдина дочка в свої сорок два виходить заміж. Я б хотіла скликати всю свою рідню і показати всім, що в нас все добре. Але я не можу це зробити, бо за ті роки, що минули, я про них і не згадувала. Мені 65 років. Я ніколи не була заміжня. В свій час я привела на світ доньку, без чоловіка. Батькам і всій нашій родині це не сподобалось. Я була така одна-єдина, хто зганьбив їх на все село. Мама мені ніби й нічого не казала, але я відчувала, що вони не хочуть мене бачити і чути

Я все своє життя прожила наче в тіні. В мене велика родина, як по татовій лінії так і по маминій, але я ні з ким не спілкуюся. Є в мене і рідний брат. Іван молодший за мене на п’ять років.

В нього своє життя, дружина, діти і четверо внучат. Він має чим ділитися зі мною, але всі ці роки я його просто ігнорувала, бо мені не було чим похвалитися і це мене сильно терзало.

Але зараз все змінилося. Моя єдина дочка в свої сорок два виходить заміж. Я б хотіла скликати всю свою рідню і показати всім, що в нас все добре. Але я не можу це зробити, бо за ті роки, що минули, я про них і не згадувала.

Мені 65 років. Я ніколи не була заміжня. В свій час я привела на світ доньку, без чоловіка. Батькам і всій нашій родині це не сподобалось. Я була така одна-єдина, хто зганьбив їх на все село. Мама мені ніби й нічого не казала, але я відчувала, що вони не хочуть мене бачити і чути.

Я пішла з дому з дочкою на руках, як тільки мені це вдалося. Життя мене сильно загартувало. Я робила все можливе, щоб заробити на квартиру, потім, щоб поставити дочку на ноги.

Про себе я й не думали. Поруч крутилися чоловіки, але мені було не до них.

З батьками я іноді спілкувалася, але все рідше і рідше. Потім одружився і брат. Всі хвалилися своїми досягненнями. Хто чоловіками хто дітьми. В мене ж не було чим хвалитися. Я мама одиначка. Хоч це й не правда, бо ніхто з моїх братів і сестер за своє життя не спромігся б самостійно заробити гроші на власне житло, а я це змогла.

Я не їздила в село, а якщо і їздила, ти робила все так, щоб мене ніхто з рідні не бачив. Я не хотіла вислуховувати їх щасливі історії.

Дочка росла і я з дня на день чекала, що вона порадує мене звісткою, що виходить заміж. Та цього не було.

Роки минали. Моя Олена завідувачка однієї мережі аптек. В неї гарна посада, своя однокімнатна квартира, тільки жіночого щастя немає, як і у мене. Тільки в мене була вона, та, заради якої я піднялася з колін…

В Олени були залицяльники, але все щось їй не підходило. Я сказала собі, що почну спілкуватися з рідними коли моя доня вийде заміж. Я відкладала зустрічі з рідними людьми, бо думала, що моє життя не цікаве і нудне і що рідним зі мною не цікаво.

І ось недавно, в свої 42 роки моя Оленка повідомила новину, яку я чекаю багато років. Вона виходить заміж. Весілля вони хоч і скромне, але роблять. Я б хотіла запросити всіх рідних на святкування, але не знаю з якими очима.

Батьків моїх вже немає, брату я вже не потрібна.

Як мені бути? Як спокутувати свій гріх перед ріднею? Все своє життя я жила ніби не своїм життям.

Як мені бути? Я почати спілкуватися з рідними людьми?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page