Моя заміжня сестра Ліда вже кілька років мешкає в Італії. Вона одразу переїхала туди після весілля. Там у них із чоловіком свій невеликий будиночок, машина. Щороку вони всією родиною відпочивають на морі та навіть подорожують машиною. А моя доля склалася інакше.
Ліда одружилася з хлопцем, з яким навчалася на одному курсі в університеті. Вони переїхали до Італії за першої ж нагоди. Ми з нею навіть не мріяли про те, що зможемо колись переїхати за кордон. Наші батьки – люди небагаті. Тато – вчитель, а мама – медсестра. Ліда добре навчалася у школі та змогла вступити до столичного університету. Там вона зустріла Валеру. Кілька років вони разом жили в орендованій квартирі, працювали та навчалися.
Справа в тому, що у Валерія італійське коріння, його бабуся – корінна італійка, от вони й поїхали до неї, згодом освоїлися на новому місці.
Я після коледжу почала працювати, зустріла своє кохання, теж вийшла заміж за Олега. Ми з чоловіком досі винаймаємо квартиру, і у нас є двоє дітей. Старший син студент, а молодшій донечці тільки 5 років.
Я не бачу жодних перспектив і зовсім не знаю, що робити далі, в якому напрямку рухатися. У країні таке діється! Дитина зростає, а дохід та житло не збільшується у розмірах. Що ми можемо сьогодні в Україні?
Я заздрю сестрі, щиро кажу. Вона при грошах, вся така гарна та доглянута, на своїй машині. А ми тут ледве кінці з кінцями зводимо. Якби вона не переїхала до Італії, може, я б і не думала ні про що, змирилася б із таким життям.
Ліда давно вже оформила всі необхідні документи для громадянства в Італії. Я попросилася до неї переїхати на якийсь час з молодшою донечкою, і Ліда не проти. Вона взагалі хоче нас також забрати до себе. Тут нам робити нема чого, а ще все життя попереду.
Але ж чоловік і старший син виїхати не можуть, ось у чому справа.
Наші батьки теж проти пеїзду, вони вже не в тому віці, щоби щось змінювати у своєму житті, їм комфортно. А я думаю про майбктнє дочки та й самій ще хочеться відчути смак життя.
Ліда каже, мовляв, збирайтеся та поїхали до нас. Їй зі свекрами дуже пощастило. Вони завжди намагаються допомогти чим можуть. Сестра говорить, що спочатку буде нелегко, треба вчити мову, освоїтися, знайти роботу.
Я знаю, що Ліда бажає мені добра і хоче, щоб у нашій сім’ї все налагодилося. Я б з радістю зібрала валізу того ж дня, але мій Олег чоловік не поділяє мого оптимізму.
Він вважає, що його батьки мають рацію, що ми не маємо розлучатися надовго і розділятися. Свекри мої вже на пенсії, а досі ходять на роботу, бо жити на щось треба. А я такого майбутнього не хочу. І якщо нічого не змінювати, то через 30 років ми будемо на їхньому місці.
Тільки я заїкнуся про Лідину пропозицію, Олег відразу починає сперечатися. Він патріот і каже, що краще жити бідно, але на своїй землі. Горда і вперта людина. Не хоче мене зрозуміти. Я ж не тільки заради себе стараюся, я хочу для нашої дочки кращого життя, а там і вони з сином можливо приїдуть. Та переконати Олега не вдається.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
